Епізод

Горизонти колапсують
до зернини наполегливості
з оглушливим вибухом
катастрофічного вакууму,
у снах стаєш на самокати
і їдеш у просторі міста,
окупованого безнадією,
розплутуючи клубки рутини,
які ніколи не закінчаться,
а вірніше, закінчаться разом
із тобою, за дверима повіка
чигає темрява, я прохаю
ящірку в основі черепа,
щоб розслабила трохи щелепи,
бо вже неможливо триматися
берега в цій задушливій тиші
простору, виїденого кислотою
доби, а йти ще вічність, бо
здурів годинник, показує вісімки,
немов запалені нервові вузли,
вдихаю дим і видихаю дим,
наповзають хмари з гудінням
бомбардувальників, витримувати
тіні ледве вистачає слів...

Обкладинка: я + MJ