Вчора скисле молоко
пролив сьогодні в небо
крізь навушники бездротові,
скільки років минуло, відколи
востаннє пив і вірив, скільки
судин змінила кров, минуло
скільки поколінь клітин,
мій побут маленький на
плечах великих машин,
моє крихітне щастя на хвилях
у морі зажури, і все, що давно
загуло, повертається запахом прілі
з відтінком застуди, шкварчить у
голові піною перламутровою
з іменем забутої богині, тягарем
розуміння мінливості неминучої,
ледве-ледве, невідомо звідки
знаходяться сили продовжити
прогулянку, проковтнути пігулку,
жовтневій позолоті зблідлій
поглянути в око й не відвернутися...
Обкладинка: Unsplash
Залишити відповідь