Скарби – діоксид кремнію, одвічна метафора часу, і боляче дуже стискати кулак, опираючись руху речей своїм ладом, боюся, моя коробка кістяна для най дорожчого все одно най краще сховище, бо в ній будинкам не страшні снаряди, в ній рецепти дитячої усмішки не горять, в ній записано кожний вітру акорд із усіх його літніх концертів для променів Сонця у супроводі хору листя, записано кожний вірш вигину степу і моря, обвінчаних тисячоліттями, ці перли пістряві сузір'ям освітлюють шлях – від і до, й не здається він більше таким скорботним, несу світу свій вік весь, коли простягаю розкриту долоню...
Photo by Jan Kopřiva on Unsplash
Залишити відповідь