Найжорстокіша із богів,
її армія шкіриться і гарчить,
тремтять затавровані губами її,
герої та негерої, ми, рано чи пізно,
впадемо всі, для квіту її ставши гноєм...
вона – тягар, коли тілу не
випростатися від ваги,
бо до нього підвішено
гирю світу, коли повзти
треба на колінах, звикати
до мозоль, до недосяжності
світла, що пестить очне дно
крізь червону завісу шкіри,
вона творить Сизіфів, і скільки
їх котиться долів, і скільки їх
треба, аби повернути колію
долі туди, де піраміди стиснутих
зубів сягають розкритих долонь,
наповнених теплотою...
Обкладинка: Unsplash



Залишити відповідь