Брижі в повітрі
над руїнами старого храму
формують сферу,
нервовий вузол, що прагне жити,
пройти крізь стіну
чорного завтра,
гуркочуть губи наспів упертості
на рівні вірусів прозоре марення –
триматися обруч тканини збентеженої,
як не на вістрі, то хоча б симбіонтом,
у мерехтінні здійснення,
зерном, що залишилося
після хвилі спустошення...
Обкладинка: я + MJ
Залишити відповідь