Дитина пахне богом
і надією, маленьке дике
звіреня, волога вранішня
зоря в обіймах ночі,
що назавжди поруч
холодить потилицю,
і згодом проросте
в хребті, розкриється
бутоном пізнання, але
це буде потім, поки ж
можна просто бути
поруч з абсолютом,
із дурнуватим усміхом
окситоцинового раю,
сповиваючи перлину,
пригортаючи до тіла,
щоб усе тепло можливе
віддавати диву в дар...
Обкладинка: я + MJ
Залишити відповідь