Пора в’язати… Самопочуття дає зрозуміти, що черговий поетичний період завершено, тема вичерпана, нема сенсу продовжувати мучити творчі залози. Тепер треба зібрати все написане в книгу. Це буде вже другий неопублікований рукопис, 6 у загальному рахунку. Є концепція, є робоча назва, але краще озвучу все вже по готовності, аби не наврочити. А поки – віршик…
Не помер...
просто повзу повільно,
за сантиметром міліметр,
тягну піщинку свою ледве-ледве,
але як є... вже як є... дрібничка
на шкірі Всесвіту намагається
стримувати пожежу в нервах,
підтримувати дихання, не при-
пиняти сіпатися, не дати
сходженню перетворитися
на занепад, спирається на
крихту, з якої [через століття]
сконденсується мегаліт
у розчині фармакологічному...
...якщо пощастить, то стане
частинкою того масиву, який
порятує світ...
Обкладинка: я + MJ
Залишити відповідь