Майбутнє безнадійно стратегічне,
кожен ватт на рахунку, аби заживити
машину уя́ви – втратимо ритм,
розгубимо за́пал, знизиться кількість,
знизиться якість, покривляться стебла,
може, й зламаються – але, завдяки
рядам електростанцій, до життя
з попелища все знову вертатиметься...
Обкладинка: я + MJ
В умовах нового великого голоду
вже не можна нехтувати нейтронами,
потребуємо маси, то можеш – гори́,
а не можеш – тлій, виділяй тепло
хоч би потроху, пальник турбіні
по калорії з усіх довкола, нехай
не попереду, та й не закрилися
в коконі, мізерні опори вправні
рухи скелелаза зроблять
значущими для поступу, це
карколомне сходження не схоже
на тріумфи, втомлені очі не помітять
вершини, але принаймні можливість
перевести подих вже буде більш ніж...
...треба лиш назгрібати на те вуглеводнів...
Обкладинка: я + MJ
Бетоновози вервицею тягнуть –
постане храм з кутастих форм,
відлитих з попелу та епоксидних
смол, високе небо лоскотатимуть,
пахтимуть ладаном та електронікою,
у текстурах стін долонями ти зможеш
прочитати про ті храми, що стояли до
і падали, бо падати – обов'язково,
ви́сіли у порожнечі сном, аж поки хтось
не брав у жмені плоть розтрощену
й не починав громадити новий остов,
ніким не прохане продовження
занепокоєння, ніким не очікуване
ворушіння, шторм у краплині води,
дзижчання надокучливе у скронях,
брилою важкою виринутий стогін,
наріжний камінь у фундації душі –
тендітна грудочка любові, скрупул,
про який сигналізує біль...
Обкладинка: я + MJ
![[…]](https://www.amorfati.in.ua/wp-content/uploads/2025/08/xsimko_a_lonely_80s_desktop_computer_on_the_small_desk_in_the_6ea2bda4-5ba9-45a4-9bbb-9db0ebd3e7eb_1.png)
Автобіографію розтягнуть на цитати
комашки та хробачки, валятимуться
згодом знаки поміж знаками на листі
й у траві, колись чиїсь чутливі вуха
спіймають їх із подиху вітрів, складуть
докупи – смакуватимуть нетривале,
але не загублене...
Обкладинка: я + MJ
Із першим кроком
цей біль не припиниться,
із дві тисячі першим – теж,
але стане меншим – в цьому
можу запевнити, адже той
червоний ліс зі стежкою жарин
попереду – єдиний шлях
до волі, до ясності погляду,
наскільки вже стане оптики
у явленому безумовним
проявити структуру, усвідомити,
що помирають навіть боги,
а значить, і це може бути подолано,
хоч, може, й довго доведеться грати,
відступати, в'язнути в соромі,
спиратися на саму лишень
звичку дихати, без гарантії
перемоги у безжальній реальності
ворушити стопами, так незграбно –
спочатку, та легше стане потім,
запевняю, но́ву даю заповідь:
все не обов'язково має бути так,
усе може бути інакше...
Обкладинка: я + MJ
Окрай себе,
де сенси розчиняються,
й лишається сонливе марення
всього як є, в блаженній порожнечі
креслить лінії гравця уява,
здійснення уздовж і поперек іде:
стрибками й обертами
лезом рівноваги понад травмами
і смертю, де хапає за живе,
де розпускаються секрети
існування і пелЮстками
лоскочуть нерви...
Обкладинка: я + MJ
![[…]](https://www.amorfati.in.ua/wp-content/uploads/2025/03/xsimko_mirrored_chaotic_landscapes_dancing_in_the_apocalyptic_1b844363-9984-4d1f-a4a3-283baafcd92e_2.png)
Скрегіт камінних плит,
граніт натирає граніт,
обертаються в шахтах шнеки,
замішують темряву,
спотворюють геометрію,
порошковою консистенцією,
деформованою проекцією
шепоче додолу матерія
передмову смаку...
Обкладинка: я + MJ
Мене привабив твій геном,
сузір'я духу у клітинах,
дерево судин, тепло червоне,
в них розлите, ми зрослись,
не розірвало вітром, і коли
між нас життя розквітло –
спллуталися квантами,
зимовий присмак відстань
отруїв, зігрітися непросто
в заметілі, ми тепер малі
уперті юніти, на жорнах долі
болісно розхристані, стискаємо
коштовні миті, тягнемось
у бік весни...
Обкладинка: я + MJ
Квітка маленька й велика рана,
обрав, дурненький, зростити
нерви на шкірі, мовляв, доторкнутися
Сонця, тримати жовтеньку, аби
завжди тріумфувала і ніколи
не боялась щезнути...
Обкладинка: я + MJ
Все довкола – моя провина,
бо я – бог, і всі мої діти
вважають мене всемогутнім,
хоча насправді я можу лиш
трохи більше, і сили, порушені
моїм рухом, пульсують реліктовими
хвилями далеко за межами божої волі,
зяють в обличчя чорні діри,
заламують руки вихори гравітації,
розкочують площиною валами старості,
зірка знесилена знижується,
щоб загинути, проводжають
в останню путь очі, сповнені
жалості та засудження, тепер
вони всі знають смак божевілля,
з того дерева, де поховали
старого батька, у передсмертнім
сні я бачив, як один заходив
у мою майстерню, і взяв у спадок
зубило й молот – нового себе витинати...
Обкладинка: я + MJ
Занадто впертий,
аби бути холодним,
надто боягузливий,
аби бути гарячим,
відторгнений з уст
божества разом із
тьмою собі подібних,
чи здатний цей натовп
сліпих стати глиною
для вмістилища слави
та величі? Мрії підняли
в повітря захоплення
авіації, тіла літаків
розрізають міліметри
зіниць, хотілося би
калікам так само, але
переламані кістки
розігнатися не дають,
то яка їм ціна? То
яке їм пристосування,
коли вперто підштовхує
в спину бажання
продовжити дихати?
Замість відповіді
штовхає він колесо
днів у напрямку
примарного блага,
баченого колись
у дитячому сні,
з кожним кроком
пізнаючи мудрість
мовчазну кротів,
які обслуговують
корені секвої,
такої високої...
Обкладинка: я + MJ
![[…]](https://www.amorfati.in.ua/wp-content/uploads/2025/02/xsimko_stone_quarry_workers_carry_wounded_human_in_bright_whi_26adf5ce-5c72-474e-aa44-35682f05cec0_0.png)
Крила душі величної
не витягнуть тіло,
побите сухотами,
звірі мікроскопічні
та смертоносні
вгризаються в полотно
ікони, сліпі до краси її,
воля до здійснення
жевріє вперто в очах
облуплених, спазмить
руки, врослі в залізо,
в щелепах подвійного
фронту нажаханий захват
мегагерцю, горду корону
вдягає мученик, і в світлі
його орудують підземні
мешканці, усувають наслідки
життєдіяльності пошесті,
бережуть вронену соколами
мрію, загорнуту в капсид
цинізму та розрахунку,
повзають і торочать під носа:
ми будемо жити,
ми будемо жити,
ми будемо жити...
...потроху, попри
Обкладинка: я + MJ
![[…]](https://www.amorfati.in.ua/wp-content/uploads/2025/02/xsimko_a_man_face_in_the_cybernetic_helmet_with_broken_shield_1efebe06-00a6-4611-aa9d-5bfcbec4b849_0.png)
Непостійність – свобода,
непостійність – рана,
кажуть, на пам'ять треба
вузлики в'язати, то я
затягую новоутворення
доброякісні в префронтальній
корі, аж віддає у скронях
спазм й обсипає снігом,
не вгамує жоден бог, крім
квантового виміру і гравітації,
на їхній розсуд залишаю
зібрані скарби і мрії у своєму м'ясі,
хай летять на щастя...
Обкладинка: я + MJ
Розкол у чолі –
звідти тягне космічним
холодом – чи це є ушкодження?
Чи плановий надріз
для формування резильєнтності
тканини? Боляче потерпілим,
зачаровано – обраним,
виникнення нового органу чуття
обіцяє нові можливості
для видозміни всесильного
механізму потреб і обставин,
можливо, не перестрибнеш
своєї голови, але підставиш
ребро долоні до потоку глини,
і форма майбутнього заперечить
детермінізм?..
Обкладинка: я + MJ
Сходження з орбіти – розпач,
розрахунки блимають в очах,
віщують саме недобре,
перед модулем розквітає
анемоною гравітація,
стогне метал, вібрація
виє високо на зубах,
прострація тінню волочеться
синапсами неокортекса,
сумнозвісна та пустота
виявляється між тобою
та неіснуванням, де
дугою агонія гнеться
й відбувається трансформація –
на гірше чи на краще – хто його зна...
але змушує дивуватися той факт,
що з відчаєм можна жити,
до відчаю адаптуєшся,
навіть усміхаєшся, поки розірвані
конструкції твоїх ідеалів
хаотичною геометрією обертаються,
виблискуючи, в напрямку темряви,
поки скрижалі евклідові горять,
і благо згортається до міліметрів
від аритмічного серця,
мрія та надія оплавленими грудками
лежать на долонях, загубили обриси,
та матеріал усе-таки той самий,
хочеться вірити, що інформація
зберігається, хочеться вірити,
що будемо жити...
Обкладинка: я + MJ
Думати про вічне повернення –
наче пальці вкладати на пульс,
що спалахне всередині? –
чи твої жалюгідні поневіряння?
чи все ж моменти вищої любові?
Обкладинка: я + MJ
![[…]](https://www.amorfati.in.ua/wp-content/uploads/2025/01/xsimko_a_vortex_of_biomass_among_the_cosmic_nebulas_vibrant_-a_a35e2c07-4bf2-415e-afe3-5d6d120f26a2.png)
Світлі ідоли падають,
забирають загарбливі тіні,
з-під них розбігаються тварі,
вгодовані в окупації,
ти навіть не знала, що шахти
пролягають під ніжною шкірою,
ти завжди гадала, що можна
за край ока штовхнути примару,
але всі вони залишаються
під повіком роїтись комахами,
коли падають світлі ідоли –
підіймаються чорні дзеркала,
ти не можеш тепер не видіти,
як у тебе ввіп'ялися жала,
як сліпий під шкірою, в пошуках виходу,
приречений в стіну врізатися,
перезавантажуватися, коли
рядки коду скінчилися,
нездатний витримати
всі ці знаки питання далі,
і не знати, що можна інакше,
око може себе побачити
поза звалищем мертвих клітин,
що можна освітити підземні ходи,
знайти вихід, приручити тварин,
пізнавщи їхні пащі та їхню здатність
любити, по той бік світлих ідолів.
Обкладинка: я + MJ
![[…]](https://www.amorfati.in.ua/wp-content/uploads/2025/01/xsimko_apple_trees_forming_a_large_equal_cross_high_angle_twi_4b6e8f65-ca1e-4c17-9385-26ca9837b338_3.png)
Зависли у паралелях,
з руками у злуці на плечах,
три промені одного склепіння,
опірмат взаємного нуля.
Обкладинка: я + MJ
Добро не база,
добро в перспективі,
зло те, що наразі,
опора єдина,
треба вчитися керувати
ним, розподіляти його
краплинами в розчині
теперішнього, інакше
воно накриє нас, і
добро залишиться недосяжним,
як обрій чи небо, простягнути
до них руки – значить їх забруднити...
Обкладинка: я + MJ
![[…]](https://www.amorfati.in.ua/wp-content/uploads/2024/12/xsimko_fish_thinking_in_the_dark_whirpool_-chaos_40_-ar_169_dae58ad7-a87f-4105-a20f-41ac27d07958_3.png)
Ухають хвилі,
з берегом грають,
точать каміння
пінними язиками,
іноді в товщі
трапляється риба,
про що вона мріє
в своїй гідросфері?
Обкладинка: я + MJ
Чуже холодним поліетиленом
ялозить по голих плечах,
скрегоче по дверях зубами,
проступає на стіні червоною іржею,
ковтає світло ліхтаря,
сидить і дивиться з-під стелі,
не мигає, стежить... стукотять
у скроні пальці зсередини,
судомить щелепи, тисне вода
в черепі – чорна, повна потвор,
вичавлює безсиле питання "що воно?.."
– отвір у підвалини, де сховані
обпалені підземними пожежами
тіла твої, заплакані, роз'ятрені, злі...
Обкладинка: я + MJ
Солодка вага заліза
пестить натруджені м'язи,
побрязкування фурнітури –
ніби музика вітряних дзвіночків –
тримає пасок чорного Еросу спис,
який містить слова чарівні для
звільнення від сліпоти зняттям
із чакр кістяних склепінь,
червоні надра хробака
здивуються небосхилу,
коли провидіння рука проверне
ключ у шпарині скрині,
відкине кришку зі стигми,
здійметься смердючий дим
і застигне вугільним інієм
на сухій траві...
...в холодному повітрі тлітимуть
секунду літери богослужіння,
тихенько дзвіночок десь брязкне
вдалині...
Обкладинка: я + MJ
Побитий модуль,
серійний номер
05061987, ледве
вивозить екіпаж
крізь турбуленції,
бортінженер уже
на самій інтуїції
змушує чортопхайку
крутитися, ходова
співає собі сама реквієми,
але досі жива й розуміє –
немає альтернативи,
окрім обертання,
зупинка залишить
комахою в бурштині,
спалахує в соплах
обвуглених полум'я,
закопчена подача палива
з останніх сил всмоктує
поживу з осаду на дні баку,
провертає вали,
модуль смикається,
капітан зітхає й тре обличчя,
переглядаються з бортінженером,
той знизує тільки плечима,
обидва знають, що робити
ремонт на льоту під ударами
оскаженілого неба – на грані
можливого, але коли вдається
стабілізувати втомлене залізо,
можна в цьому пеклі
бачити красу хмарин, світила
й вітру, як вони нуртують,
божевільні, й ковзати
вигинами їхніми на крилах
іржавого модулю із серійним
номером 05061987...
Обкладинка: я + MJ
![[…]](https://www.amorfati.in.ua/wp-content/uploads/2024/10/0_1281329.png)
Тендітне, крихке люстерко,
тоненька мала параболка...
...скільки думаю я про той світ
величезний, що ти прагнеш
у себе ввібрати, то згадую
твою крихітну хатку поміж
інших таких – фасеток
планетарного ока, які відлітають
лускинками, лягають на груди Осені
з усім, що встигли відбити в собі,
малюнком променів, візерунком
своєї гри, доброї чи яка вже є,
то й що з того? що з того?
...хіба що згори залишається
дерево, якому дописати в небі
ще один рядок допомогли...
Обкладинка: я + MJ
Якщо любити долю безумовно,
заспівати осанну ворогові
за німб довкола мого образу,
за контраст у моїх кольорах,
то на дошці ікони проступить
чудовисько – загрозливе, смертоносне –
яким я стала, насильство, що
я опанувала, у кігтях буде й зубах,
й лусці, й мацаках, бо що глибше,
то далі я від ссавця, і ближче до
диявола, й тепер мені подобається
чути, як шкварчать недопалки
твоєї армії, як стукають секунди
до неіснування, ядучої агонії
повні, як гасне мутне світло в
твоїх очах й тебе ковтає вогонь,
бо вогонь – то єдиний спосіб
виправити твою історію, й зі
смороду твоєї соми витягнути
як не красу, то принаймні користь
степовим ґрунтам...
Обкладинка: я + MJ