Позначка: поезії

  • АСТРАЛТЕХБУД VI. Віталургія

    АСТРАЛТЕХБУД VI. Віталургія

    На ґанку, сповитому трояндами
    та виноградом, дивишся своє потріпане обійстя,
    заплющуєш очі, глибоко дуже вдихаєш, і...

    ...здіймаються до неба
    блискучі вежі й труби червоно-білі,
    конвеєри тривають сотні тисяч кілометрів,
    речовина нуртується, яріє в лабіринті,
    сонячний подих конденсується
    в злитки надій: загиблі знаходять
    нове життя в руді, треба видобути
    й запустити процес, у приборканому
    вогні руда кипить і світиться,
    танцює, шаленіє, бешкетує, любиться,
    трансформується в джерела надхнень,
    відлита з ковшів у виливниці,
    цикл виробництва зав'язаний на планету, 
    це значить жодна речовина не змарнована
    в цьому комплексі, що навіть відходи
    тут є продуктами, обов'язковим елементом,
    і все недаремно, все недаремно,
    все на службі мрії...

    Обкладинка: я + ChatGPT

    Sickening Horror on Bandcamp

  • […]

    […]

    Зібрати дім й забрати дім з собою
    у валізці, розгорнути дім, де будеш,
    зберегти усе на місці, геть забути
    про дошкульні переїзди, свій шматок
    землі тримати близько-близько,
    перебудувати простір-час, з'єднати
    знищений маршрут за краєм існування
    з берегом свого виживання
    мостом з бетону та грибниці,
    розкрити обійми за межі розп'яття, 
    розгалузити присутність по всіх усюдах,
    навчитись бути одночасно в кожному
    улюбленому місці, зробити біографію
    модульною конструкцією, проростити
    крізь виміри хребет залізниці
    маршрутом у терени неможливого...

    Обкладинка: я + MJ

  • […]

    […]

    Таке бачив дивне:
    як на роздоріжжі
    сімнадцяти тисяч доріг
    силач перекачаний
    плакав дитинно,
    бо вся його маса
    корисна дозволила
    вижати найстрашнішу
    вагу, стало легко настільки
    товстому хребту і
    натрудженим в'язам,
    що можна пурхати
    кумедним джмелем
    по квітках у саду...

    Обкладинка: я + MJ

  • […]

    […]

    Рухатися крізь ліс
    із дерева або бетону,
    під зірками або неоном,
    у резонансі з порожнім
    дзвоном, дзвін здається
    порожнім лише тому, 
    що ти́ є його би́ло,
    твій рух калатає,
    поширює хвилі
    на береги торакальні,
    ритм і рима торохкотіння
    у грудній клітині, неважливе,
    надважливе електричне
    мерехтіння на живій тканині,
    доторкання здійснення
    до полотна всесвітнього,
    мить, наче коротенька між
    рутин сомнамбул, та
    зсередини схожа на вічність,
    перл у молекулярному намисті
    вздовж хребта еонів...

    Обкладинка: я + MJ

  • Gloria

    Gloria

    Плювочок любові
    у вибуховій хвилі,
    шар за шаром мерехтіння
    днів випалює красу
    зі шкіри та душі,
    та всіх супутніх тельбухів,
    на жорнах кам'яних
    вітри розвіють борошно,
    бо не лишається того,
    хто міг зробити б хліб,
    у дзеркалі попереду
    ввижаються боги́,
    але до них дійти – 
    голодомор, хотілося
    б усередині розщепити
    ядро атому, аби розквітнути
    всупереч погодним умовам,
    пережувати вугілля
    власної німоти, побачити
    свої сади після злиденної
    знемоги, хоч би й личинням
    ферми протеїнової,
    вибороти, вичекати, видихати б
    шанс зробити зелень знов
    величною на цьому попелищі,
    soli Veri honor et gloria,
    Ver veniet, Ver sedabit,
    то як не ти, то (з)може – хтось..?

    Обкладинка: я + MJ

  • Опади

    Опади

    Кімнату розітнув метеорит,
    обсидіанового спису вістря
    вирвалося зі шпалер,
    переписало час помешкання,
    застигло в учті легіону крихт
    роз'юшеного вщерть бетону,
    й занесло через ребра арматури
    вий – мертвотний голос
    збожеволілих потвор з
    богослужіння костоломів,
    я купив вісім балонів
    спіненого сертралофту,
    щоб задути отвори,
    непроханий гість, громіздкий
    кам'яний господар, тепер
    частина ландшафту природного,
    рогом став поперек горизонту,
    й від нього нафтовим потоком
    поглинула сонце та око тінь,
    гіркотою пірнула в глотку
    з горнятка, ковтаєш і міркуєш,
    скільки витримає ще тих опадів
    нашвидкоруч затампонована покрівля...

    Обкладинка: я + MJ

  • Hb

    Hb

    Ісус римував
    любов і кров,
    коли надавав
    гуманітарну
    та медичну
    допомогу в
    місцях гуманітарних
    катастроф,
    Ісус вживав
    багато протеїнів
    для синтезування
    антитіл до
    невиліковних хвороб,
    нарощував масу
    для кількості якісного
    гемоглобіну,
    вводив голку
    прямо в аорту
    і щедро віддавав,
    і почувався богом,
    живим і присутнім
    між своїх творінь,
    свідчив, ніщо не
    минає марно,
    свідчив, що згодом
    все буде окнорм,
    якщо дотримуватися
    порад святих трьох:
    сімейного лікаря,
    тренера і психолога
    (хоча останній не
    дає порад ніколи),
    нарощування та
    домінування донорів
    робить героїзм
    багаторазовим,
    дає врожаї жита хлібам
    на багато-багато років,
    і хрести тоді потрібні
    хіба щоби більше
    нікому не доводилося
    так помирати...

    Обкладинка: я + MJ

  • Надір

    Надір

    Сонце повернулося, але
    мовчать електростанції,
    ворожий спис загнав зиму
    під шкіру паровим турбінам,
    ротори застигли без вогню,
    вода змішалася із тишею,
    і почувається, мов брухт,
    левіафан із багатьма серцями,
    у яких уперто так змагався
    пульс, та стрілки у старих
    манометрах спочили на нулі,
    і на новому індикаторі нема
    трьох заповітних тисяч,
    деінде вже немає й індикаторів,
    нема й роїння на обмотках синіх бджіл,
    натомість наполегливість
    перед обличчям життєзабезпечення
    на противагу суму видихає дим
    з високих труб, і на резерві
    змученому розганяє кров
    КВГМами клітинам зніченим у темряву,
    якої менше вже на кут земної вісі,
    тож ввижається подеколи,
    що на чорно́земі такім
    либонь і труп повзтиме,
    поки не воскресне...

    Обкладинка: я + MJ

  • Епітафія

    Епітафія

    Сонце цілує крізь вікна
    вицвілі візерунки шпалер,
    занехаяні будинки містять
    артефакти зголоднілої душі,
    золото стікає на повіки,
    закінчення нервові стигнуть,
    проростає сома в стіни
    через тріщини в штукатурці,
    у легенях набрякає пил
    облущеного у "не хочу"
    "хочу", засинай і довго спи,
    у сні виводь "ЖИТТЯ" каліграфічно,
    довіряючи позасвідомим хвилям,
    вір (без віри) – навіть у рослиннім
    стані ти – кульбаба, зайнята
    поділенням клітин, Та Хто
    Сидить в Скалі, та тче поміж
    цеглин мереживо тканин,
    упертих в поступі малім,
    невидимім подеколи й собі самим,
    і час утрачений насправді
    зв'язано в спіралі кислоти,
    що на межі останнього згасання
    стане епітафією мрій – про те,
    як грають пелюстки і пурхає
    насіння на родючіші ґрунти,
    лептонами твоїми теж угноєні...

    Обкладинка: я + MJ

    За моральної підтримки ChatGPT

  • Новий хрестовий похід дітей ІІІ.

    Новий хрестовий похід дітей ІІІ.

    Дитятку, не вір
    ані рясі, ані краватці,
    також беретам
    і гучномовцям не вір,
    стеж за руками –
    в кишенях ножі ховають,
    і мед на губах їхніх
    вкрадено в бджіл,
    побачити на тарелі
    жадають засмажені
    крила твої, підсувають
    цукерки, намагаються
    обійняти, заносять
    за спиною мацаки – 
    застосовуй знання
    від мами з татом,
    діставай спецзасіб,
    червону цятку виставляй
    між лагідних очей,
    надсилай повідомлення,
    нехай червона з башти
    виринає мжичка, мовлять
    просвітлення дзвони – 
    кесарю кесарево, 
    богові богове,
    кожній благосній
    потворі знайде́ться
    свій набій...

    Обкладинка: я + MJ

  • Новий хрестовий похід дітей

    Новий хрестовий похід дітей

    Дітлахи сідають на бульдозери
    та екскаватори, дітлахам не потрібен
    цей мотлох дорослих, згрібають
    на полігон могильника біологічно
    небезпечних речовин провини днів,
    заляпаних кров'ю та блювотинням
    старих кентюхів, які відмовляються
    помирати, пожирають світ через
    труби і шахти, тромбом сидять поперек
    горла новій крові, гігантські кліщі,
    залізними гусеницями й 42-хкубовими
    ковшами діти розтрощують скирти
    отруйного гною, оздоблені позолотою,
    витягують із храмів клубки хробаків-
    кровопивців, розпочинаючи тривалий
    процес дезактивації ґрунтів потороченого
    поспільства, щоб нарешті можна було
    щось проростити, збудувати подобу
    дому у цьому місці, такому чудовому,
    але так болісно тимчасовому, діти
    просто не мають часу на маячню
    зашкарублого звичаю, їм потрібне
    живе тепло вже зараз, не в світлому
    завтра, і батьки, які їх любили, навчили
    їх будувати й не мати поваги до хамів,
    не вірити в диво, нарощувати й
    домінувати, у світі, де всього так болісно
    мало, плекати наявність, примножувати
    наявність, робити якомога більш багато,
    а значить, захищатись від того, хто
    об'їдає й висмоктує кістковий мозок,
    значить, сідати на екскаватори та
    бульдозери і рівняти з землею башти
    культистів голоду, щоб цього разу
    точно "ніколи знову"...

    Обкладинка: я + MJ

  • […]

    […]

    Чи ще шкандибаєш,
    а чи вже впав,
    поламана голова
    не второпає,
    просто посилає
    імпульси нервовим
    закінченням,
    стимулюючи клітини
    без огляду на результат,
    перед очима туман,
    в тумані світло не зникає,
    та не відомо, скільки ще
    до джерела, і що те
    джерело насправді,
    виживання, виявляється,
    здебільш релігія,
    аніж наукове пізна́ння,
    ти згріб з гормонів
    вогнище під назвою
    "любов", побачив, що
    то добре, отже навіть
    коли ти амеба, далі
    можна вгору, в небо,
    еволюціонувати, дивлячись
    на тих осяйних і барвистих
    у польоті, гублячи слова
    в захопленні, хоч ти і корм
    для хвиль біоценозу, просто
    протеїн, але все ж протеїн,
    що спробував, і в чомусь
    навіть переміг, тому не так
    уже й важливо, йдуть ті ноги
    альбо сОваються марно у снігу,
    в інерції твоєї гідна є причина,
    є смикатися сенс, бодай
    вдається некрасиво...

    Обкладинка: я + MJ

  • […]

    […]

    Повільний дрейф
    зорельота на автопілоті
    в надра химерного планетоїда,
    де вся палітра випромінення
    побудована на свідченні згасання,
    сила не може не бути силою,
    але сили тої щемко недостатньо,
    щоб дихати на повні груди
    у байдужих колосальних впливах,
    грійся лиш фантазією, що ім'я,
    на звук мов плач, буде почутим
    хоч би роботом судна, чий екіпаж
    сконав у криомодулях тому 120 років...

    Обкладинка: я + MJ

  • […]

    […]

    І форми мрій тривожили пісок,
    і цілу ніч ти малював несамовито,
    зухвалий жрець, ти пробував
    злетіти в середовищі Юпітера,
    не маючи на те ні м'язів, ні скелета,
    лише туманну візію проекту,
    сипалося скло стрільчастих вітражів,
    кололо ніжні тонкошкірі стопи,
    зухвалий жрець, ти розчахнув
    легені, та пекельний біль спинив розбіг,
    і доведеться переглянути первинні
    креслення прозорих крил балончастих,
    мала душа в такій великій темряві,
    лещатах непроглядної зими, малює
    мрії в купах попелу, спостерігає,
    як планета робить діаманти з мертвої
    сировини, гадає, як знайти своєму
    світлу місце між карбонової суєти,
    як дістатися тієї висоти, куди штовхає
    помпа в грудях, і надокучливі бентежать
    сни, конструкції зростають й обростають
    шпичаками, шукає прихисток бажання
    в алюмінії й титані, ця твоя ідея вже такою
    стала чудасією, далекою від будь-якої
    грації... зухвалий жрець здіймає очі
    над вагу повік, і знову відпускає в небо
    стріли свого марення – на міліметр
    відійнятись від пісків...

    Обкладинка: я + MJ

  • […]

    […]

    Лили метал
    бозна-навіщо,
    вали точили
    навмання,
    здавали заготовки
    на довгоміри,
    довгоміри їхали
    в забуття,
    махали вслід
    голі віти, ми –
    залишалися,
    у вечірніх майстернях,
    вмикалися лампи
    й тихо було після
    гомону першої зміни,
    реальність розкривалася,
    я засинав над сторінками
    і падав у марево,
    ніби плетиво труб
    і гудіння верстатів
    сприяли трансценденції,
    уночі гуркотів сонний звір,
    рудий металевий дракон,
    і я гуркотів разом з ним
    у примарних висотах,
    між розчахнутих кольорів,
    у діалозі примарному
    з галактикою, ніби коханою
    жінкою, що мешкає в астралі,
    з прозорої ріки рутини
    проступали струни
    і видавали звук, який
    не змалювати, записував
    ноти в завитки голови,
    химери часопросторові,
    великі хвилі стерли їх, але
    нагадуються на погоду болем,
    тріпочуть листям жерстяним
    над степом, нестерпно зеленим,
    над квітами, засіяними
    пасами своїми, напругою
    неможливих див...

    Обкладинка: я + MJ

  • Епізод

    Епізод

    Який з нього визиск,
    окрім слів, що ти вивчиш,
    аби ловити явища у сітку
    візерунку на воротах горла,
    і вони літатимуть повітряними зміями
    з тобою на ниточках,
    такий собі віндсерфінг,
    такий собі спосіб бути красивою,
    пройшовши крізь мить
    у церемоніальному одязі...

    Обкладинка: я + MJ

  • […]

    […]

    Було таке важливе щось,
    гаряче й світле, наче LED,
    але безжально виїв час
    заряд, тепер один останній
    довгий берег, на який
    дрейфують значення, аби
    померти, й під ногами троща
    снів у світлі листопадовому
    блідо мерехтить, зі світом
    добре все, лиш тут конкретний
    вузол "над" і "під" загнив,
    покрився пліснявою злиднів,
    і його антена ледь тремтить,
    і цокотом зубів доводиться
    пускати повідомлення,
    мов паперові літачки
    углиб корпускулярно-
    хвильового моря...

    Обкладинка: я + MJ

  • […]

    […]

    Зняти вуаль наносного,
    і потім одне лише скло
    пустоти невимовної,
    дзеркало Люцифера
    показує темряву зовні
    й самотність твого
    випадкового світла,
    відсутність основи
    і передумови, соліпсизм
    твого авторства в суміші
    з віршами інших випадків,
    якась із того шурхоту
    походить спільна нота,
    де ти початковий зустрінешся
    з собою здійсненим,
    яка між них зав'яжеться
    розмова?..

    Обкладинка: я + MJ

  • […]

    […]

    У світі, розчахнутому
    до небезпеки, на вулицях,
    відполірованих рутиною,
    щастя виблискує скельцями,
    подрібнене до хвилини...

    Обкладинка: я + MJ

  • Піротемпоралія

    Піротемпоралія

    Час горить,
    усередині голови
    дзиґа б'ється об стінки,
    іскрить, від обличчя
    услід за долонями
    розплавлена ізоляція,
    спазмує мить, крихти
    благ до запаленої душі
    пригортаєш, скидається
    на те, що до заповітної
    точки в просторі дістанеться
    самий недопалок,
    сподіваєшся, що в ньому
    хоч би щось залишиться
    живим...

    Обкладинка: я + MJ

  • Нейропластичність

    Нейропластичність

    Арматура координат
    не повинна ув'язнити
    нейропластичність,
    тягар може бути
    будівельним матеріалом,
    якщо спромогтися
    зняти його з душі
    та покласти в основу
    майбутнього дому,
    так багато не можемо, та
    все ж чимало й спроможні,
    навіть у стані равлика,
    навіть у стані амеби,
    виявляється, навіть
    на таких маленьких
    енергетичних рівнях
    сховано чимало руху,
    навіть в одноклітинних
    є потенціал майбутніх
    титанів, слава ж бо
    наполегливості еволюції,
    навіть в інерції, навіть в інерції...

    Обкладинка: я + MJ

  • Епізод

    Епізод

    Горизонти колапсують
    до зернини наполегливості
    з оглушливим вибухом
    катастрофічного вакууму,
    у снах стаєш на самокати
    і їдеш у просторі міста,
    окупованого безнадією,
    розплутуючи клубки рутини,
    які ніколи не закінчаться,
    а вірніше, закінчаться разом
    із тобою, за дверима повіка
    чигає темрява, я прохаю
    ящірку в основі черепа,
    щоб розслабила трохи щелепи,
    бо вже неможливо триматися
    берега в цій задушливій тиші
    простору, виїденого кислотою
    доби, а йти ще вічність, бо
    здурів годинник, показує вісімки,
    немов запалені нервові вузли,
    вдихаю дим і видихаю дим,
    наповзають хмари з гудінням
    бомбардувальників, витримувати
    тіні ледве вистачає слів...

    Обкладинка: я + MJ

  • Фотопсії

    Фотопсії

    Такий темний обрій
    за огорнутим сонцем садом,
    жовті фасади, немовби
    відчуття близькості холоду
    по той бік тонкої ковдри,
    скоро доведеться навчатись
    ходити водою, бо вже
    критично виснажено захист,
    врожай погляду, від нього
    фізично важко, але звичка
    вдихати та видихати ще
    поки перемагає, волокти
    тягар можна й навповзки,
    цю любов і тривожно-
    депресивний розлад,
    існування, ними забарвлене,
    шматки осонь і рвані хмари
    зі снігами, мушлю, вкриту
    попелом холоцену, і світло
    малого завтра, що носиться
    дитячими майданчиками....

    Обкладинка: я + MJ

  • In abysso te aedificamus, Domine…

    In abysso te aedificamus, Domine…

    Кільце – металевий каркас
    діаметром 40 метрів,
    сповитий лозою кабелів
    та кровоносних судин,
    формується нанотканина:
    щохвилини – новий шар даних,
    стрункі ланцюжки молекул
    занотовують хід подій,
    слідом тягнеться хай міцелій,
    артефакт поєднає з землею,
    резонатор фінальної миті,
    вінець коштовний на лінії
    горизонту те́бе...

    Обкладинка: я + MJ

  • Dödgud

    Dödgud

    Важкий, невблаганний,
    похмура постать
    кістлявого виснаження,
    розчахнуті очі
    відбили безодню,
    яку ти побачиш за мить
    до нестями, одвічної тиші
    шляху поза тебе,
    така чорна пляма
    тебе заперечує, марна
    кожна мить, коли ти дихаєш,
    марний кожний напрям,
    куди ти рушиш,
    видиво таке чи витримаєш?
    Чи не підкосить завчасно ноги?
    Він настільки близько,
    що майже те саме, що ти,
    сидів поруч з тобою в утробі,
    зустрічав тебе при народженні,
    слідом йшов під прикриттям тіні,
    до певної міри він навіть залежить
    від твоєї волі, принаймні одяг його
    на час останньої церемонії,
    якими будуть сумарні хвилини,
    до певної міри, але не повністю,
    чи зможеш ти з цим жити?
    Витримати цей тягар чи зможеш?
    Послідовно витлівали шпалери
    на просторі, око розплющене
    розчиняло шмаття ієрархій,
    залишилася на всі горизонти
    свобод7а – відсутність підстав
    для надії на когось, крім того,
    хто ближчий, відсутність ваги
    для всього іншого, над світом
    нависає прірва бога без обличчя,
    над світом нависає прірва чорна,
    і ти ковзаєш довкруж неї, навчаючись
    еквілібристиці, навчаючись жонглювати
    тягарями, заздалегідь неуспішний,
    та інертний удосталь, щоб не спинитися
    поки що...

    Обкладинка: я + MJ