Надір

Сонце повернулося, але
мовчать електростанції,
ворожий спис загнав зиму
під шкіру паровим турбінам,
ротори застигли без вогню,
вода змішалася із тишею,
і почувається, мов брухт,
левіафан із багатьма серцями,
у яких уперто так змагався
пульс, та стрілки у старих
манометрах спочили на нулі,
і на новому індикаторі нема
трьох заповітних тисяч,
деінде вже немає й індикаторів,
нема й роїння на обмотках синіх бджіл,
натомість наполегливість
перед обличчям життєзабезпечення
на противагу суму видихає дим
з високих труб, і на резерві
змученому розганяє кров
КВГМами клітинам зніченим у темряву,
якої менше вже на кут земної вісі,
тож ввижається подеколи,
що на чорно́земі такім
либонь і труп повзтиме,
поки не воскресне...