Позначка: сучасна українська поезія

  • Червона калина

    Червона калина

    У центрі світу – червона калина,
    довкола неї водить хоровод народ
    героїв і неборак, атакований вірусним
    енцефалітом з царства твані,
    практикує тактики агресивного виживання
    в стилі хижих птахів та тихоходок,
    яким, як відомо, багато негативних
    впливів по боку, хто з них успішніше
    й швидше упорається з хворобою,
    допоки ще імунна система робить,
    не суттєво, природа доволі несправедлива
    до питання краси, перш за все – ефективність
    у питаннях народження та пожирання,
    вісцеральної бази гармонії, головне, що
    в пам'яті клітинних ядер залишатиметься
    гіпнотичний танець довкола тендітного
    дерева, у яке стільки століть втирали душі
    попередні шари сучасного ґрунту,
    з дотику до тієї магії з усіх личинок
    сьогоднішніх випурхнуть метелики згодом,
    зігріті обіймами вологої пітьми упертого коріння...

    Обкладинка: я + MJ

  • НТР

    НТР

    Холодний демон пізнання
    розгортає крила влади, які
    світяться милосердям, адже
    тепер не жаль віддавати,
    адже тепер так багато всередині,
    що дарування стає потребою,
    знати – ділити між нами хліб,
    якого стає тільки більше,
    знати – можливість не гаяти сліз,
    кожну пролиту обертати на користь,
    долати завади й уперто бігти,
    крокувати, повзти – до перевершення.

    Обкладинка: я + MJ

  • […]

    […]

    Нема менш правдивого
    й безглуздішого заняття,
    ніж розповідати казки
    про мертвих,
    але достобіса хочеться
    відвойовувати те, що
    було живим, хоча б
    у мріях, тому й вигадую
    політ поза тілом
    над полями, розритими
    слідами від гусениць,
    немовби могилами,
    крізь отвори кров
    стала вільною,
    як би ворог протилежного
    не хотів, я знаю, що навряд
    чи то має сенс для вбитого,
    але на що ще сподіватися,
    як не на хмаринку атомів
    в обіймах протеїнів,
    котра згодом повернеться
    у форму людини,
    ну то й що, що без пам'яті...

    Обкладинка: я + MJ

  • Gott Ist Tot

    Gott Ist Tot

    Все довкола – моя провина,
    бо я – бог, і всі мої діти
    вважають мене всемогутнім,
    хоча насправді я можу лиш
    трохи більше, і сили, порушені
    моїм рухом, пульсують реліктовими
    хвилями далеко за межами божої волі,
    зяють в обличчя чорні діри,
    заламують руки вихори гравітації,
    розкочують площиною валами старості,
    зірка знесилена знижується,
    щоб загинути, проводжають
    в останню путь очі, сповнені
    жалості та засудження, тепер
    вони всі знають смак божевілля,
    з того дерева, де поховали
    старого батька, у передсмертнім
    сні я бачив, як один заходив
    у мою майстерню, і взяв у спадок
    зубило й молот – нового себе витинати...

    Обкладинка: я + MJ

  • Літота

    Літота

    Занадто впертий,
    аби бути холодним,
    надто боягузливий,
    аби бути гарячим,
    відторгнений з уст
    божества разом із
    тьмою собі подібних,
    чи здатний цей натовп
    сліпих стати глиною
    для вмістилища слави
    та величі? Мрії підняли
    в повітря захоплення
    авіації, тіла літаків
    розрізають міліметри
    зіниць, хотілося би
    калікам так само, але
    переламані кістки
    розігнатися не дають,
    то яка їм ціна? То
    яке їм пристосування,
    коли вперто підштовхує
    в спину бажання
    продовжити дихати?
    Замість відповіді
    штовхає він колесо
    днів у напрямку
    примарного блага,
    баченого колись
    у дитячому сні,
    з кожним кроком
    пізнаючи мудрість
    мовчазну кротів,
    які обслуговують
    корені секвої,
    такої високої...

    Обкладинка: я + MJ

  • […]

    […]

    Крила душі величної
    не витягнуть тіло,
    побите сухотами,
    звірі мікроскопічні
    та смертоносні
    вгризаються в полотно
    ікони, сліпі до краси її,
    воля до здійснення
    жевріє вперто в очах
    облуплених, спазмить
    руки, врослі в залізо,
    в щелепах подвійного
    фронту нажаханий захват
    мегагерцю, горду корону
    вдягає мученик, і в світлі
    його орудують підземні
    мешканці, усувають наслідки
    життєдіяльності пошесті,
    бережуть вронену соколами
    мрію, загорнуту в капсид
    цинізму та розрахунку,
    повзають і торочать під носа:
    ми будемо жити,
    ми будемо жити,
    ми будемо жити...
    ...потроху, попри

    Обкладинка: я + MJ

  • Мортидо

    Мортидо

    Турботливий сарґасум та́натоса
    обвиває тіло стомлене, коли вага
    занурює на рівень, де немає віри,
    де немає сил, є тільки довгий видих
    у бажанні невагомості й розчинення,
    немовби в безкінечності війни наспід
    амбіцію звертаєш, заручившися
    підтримкою космічної пітьми, і там,
    де вже тебе немає, все одно
    лишатиметься обрис твій...

    Обкладинка: я + MJ

  • e.y.e

    e.y.e

    Розкол у чолі –
    звідти тягне космічним
    холодом – чи це є ушкодження?
    Чи плановий надріз
    для формування резильєнтності
    тканини? Боляче потерпілим,
    зачаровано – обраним,
    виникнення нового органу чуття
    обіцяє нові можливості
    для видозміни всесильного
    механізму потреб і обставин,
    можливо, не перестрибнеш
    своєї голови, але підставиш
    ребро долоні до потоку глини,
    і форма майбутнього заперечить
    детермінізм?..

    Обкладинка: я + MJ

  • Подієвий горизонт

    Подієвий горизонт

    Ракети з-за горизонту планети
    під дих – не ухилитися, кожна поцілить,
    напнеться щит, торкнеться вістрям
    найніжнішої тканини, болем тупим
    обізветься в краніальний дзвін,
    витримаєш... авжеж, витримаєш,
    небагато лишається вибору, коли
    вже в цьому кораблі маневруєш
    крізь марево каміння й пилу, за
    самими приладами, туди, де надія
    на Сонце, де надія на дім... туди,
    звідки страшна опонуюча сила пускає
    за списом спис, бо єдиний шлях
    до виходу – це наскрізь...

    тільки кожен лаштує окремо
    значення свого "дійти"...

    Обкладинка: я + MJ

  • Deorbit

    Deorbit

    Сходження з орбіти – розпач,
    розрахунки блимають в очах,
    віщують саме недобре,
    перед модулем розквітає
    анемоною гравітація,
    стогне метал, вібрація
    виє високо на зубах,
    прострація тінню волочеться
    синапсами неокортекса,
    сумнозвісна та пустота
    виявляється між тобою
    та неіснуванням, де
    дугою агонія гнеться
    й відбувається трансформація –
    на гірше чи на краще – хто його зна...
    але змушує дивуватися той факт,
    що з відчаєм можна жити,
    до відчаю адаптуєшся,
    навіть усміхаєшся, поки розірвані
    конструкції твоїх ідеалів
    хаотичною геометрією обертаються,
    виблискуючи, в напрямку темряви,
    поки скрижалі евклідові горять,
    і благо згортається до міліметрів
    від аритмічного серця,
    мрія та надія оплавленими грудками
    лежать на долонях, загубили обриси,
    та матеріал усе-таки той самий,
    хочеться вірити, що інформація
    зберігається, хочеться вірити,
    що будемо жити...

    Обкладинка: я + MJ

  • Зернятко

    Зернятко

    В неспокійні часи,
    у хвилини просвітлення
    хочеться вірити, що весь
    цей абсурд є насправді
    частина всесвітнього поступу,
    що кожна смерть обернеться
    частиною світового тріумфу,
    що ми – хвилі на поверхні тору,
    що ми – будівничі власного бога,
    що в нісенітниці  існування
    ми – не марні...

    Обкладинка: я + MJ

  • […]

    […]

    На межі безпосередності –
    тиша вздовж шкіри, оглушлива,
    забирає слова, і ти мов у воді,
    не вміючи плавати, не бійся,
    глибині довірся й лягай, бо та
    пітьма, що над обличчям тягнеться
    стіною – не стіна, а дзеркало,
    потрібно виростити нові рецептори,
    аби розуміти потріскування частоти,
    що танцює на волосках, ось усесвіт,
    ось ти – на відстані доторку, сплетені
    дроти в струні, й щось між вами таке
    відбувається, не піддається визначенням,
    лоскоче радар інтуїції, захоплює і тривожить,
    мовби голос, що проступає крізь білий шум...

    Обкладинка: я + MJ

  • Площина

    Площина

    Хоча рухаюся схилом,
    не вважаю його горою,
    попереду не маю вершини,
    тільки місце, де нарешті
    забурюся коренем і далі
    поповзу міцелієм, і хай
    над головою горді летять
    соколи і метелики, я їм
    буду махати квітками у квітні,
    залишаючись... нарешті
    залишаючись – собою...

    Обкладинка: я + MJ

  • Вічне повернення

    Вічне повернення

    Думати про вічне повернення –
    наче пальці вкладати на пульс,
    що спалахне всередині? –
    чи твої жалюгідні поневіряння?
    чи все ж моменти вищої любові?

    Обкладинка: я + MJ

  • RE:Program

    RE:Program

    У дискретної тривимірної істоти пам'ять – 
    емулятор чотиривимірної тяглості,
    там, де рецептори спостерігають
    нічого, синапси знають про наявність,
    мереживо космічних нейронів навіть складніше
    за доступне вимірювальним приладам,
    а отже, час насправді радше море, ніж садовий
    шланг, тут і зараз – не точка, а шлях,
    минуле справді можна змінити, без
    парадоксальних явищ, лягай на канапу,
    немов у крісло Делоріан, розгадуй загадки
    онейричного простору, наука про космос
    потребує науки про мікрокосмос, і культура
    питань та структури їх алхімічно вінчає,
    повертає ключ й відчиняє ворота в шахту
    тут і зараз, вертайся в момент нанесення ран
    через порти шрамів, переписуй сценарій травми,
    збивай з пантелику ворога, обертай кільця
    внутрішньої оптики, переставляй місцями
    одинички й нулики, дивися, слухай і відчувай,
    як вирівнюється звук суперструн,
    есенції твого перебування, як змінюється
    палітра у розплющених очах – правда в тому,
    що все довкола не обов'язково так,
    усе довкола може бути інакше, краще,
    якщо докладати божественну працю...

    Обкладинка: я + MJ

  • Закони сліпих

    Закони сліпих

    У несвідомому борців за мир
    залишається підступне задоволення,
    що їхня країна одна з усіх торгує війною,
    ситого тішить привілей поблажливо
    співчувати голодному, правого тішить
    видана моральною поліцією ліцензія
    на вбивство, тільки доброму зась на все
    перелічене вище, бо біс його, такого, знає...

    Обкладинка: я + MJ

  • Онкологістика

    Онкологістика

    Маневрування поміж
    ненажерливих пухлин –
    тяжкий генетичний спадок,
    пророслий у соціум,
    обертання дервіша – 
    танок із шаблями,
    виклик Усесвіту – 
    саме існування,
    маршрут до виходу – 
    пізнання й екологія,
    спосіб виживання – 
    вчасно бачити,
    коли цінність підроблено,
    коли з-під покрову любові
    проступає брунатний рот,
    темні думають – щоб цілувати,
    але ми в курсі, що воно...

    Обкладинка: я + MJ

  • NASA SPACE OPS.

    NASA SPACE OPS.

    NASA-копи викликають NASA-SWAT,
    коли космічні аномалії на підступі,
    вивчай математику, вивчай опірмат,
    вивчай астрофізику й квантову механіку,
    асемблюй зінженерований апарат,
    продукуй на світ deus ex machina,
    керуй розкладом долі, рахуючи карти,
    якщо боги грають у кості, дістанем
    балістичні гармати з бункера біля хати,
    перемагає той, хто знає гравітацію
    і склав іспити з астронавтики, аномалії –
    завдання для вчених армад, які винайдуть
    болт із лівою різьбою для хитрої гайки.

    Обкладинка: я + MJ

  • 虚空

    虚空

    Що каже той порожній дзвін?
    Зникає хтось, хтось видозмінюється,
    хтось просвітлюється, помирає хтось,
    слова заховані під покривалом звуку,
    мова поза межами когнітивної здібності,
    все не так, як ми звикли собі уявляти,
    все впритул наближене до дійсності,
    так само, як зім'яте простирадло вранці,
    щітка зубна і мило, ложка і чашка чаю,
    ключі в дверях, що раптом відчиняються
    у космос, і ясність стає неясною, і правда
    тотожна ілюзії, і ніби дотягуєшся до натяку
    про знання, як відчувається існування за
    межами свого "я", відрощуєш порт новий
    для підключення до всесвітнього міцелію,
    вібрація металу передає протокол
    біологічного асемблера для бездротового
    під'єднання, йде обертом голова,
    все обертом іде, посувається сприйняття,
    здається, можна переступити поріг
    лінії обрію, й побачити, що є щось по той бік...

    Обкладинка: я + MJ

  • […]

    […]

    Світлі ідоли падають,
    забирають загарбливі тіні,
    з-під них розбігаються тварі,
    вгодовані в окупації,
    ти навіть не знала, що шахти
    пролягають під ніжною шкірою,
    ти завжди гадала, що можна
    за край ока штовхнути примару,
    але всі вони залишаються
    під повіком роїтись комахами,
    коли падають світлі ідоли –
    підіймаються чорні дзеркала,
    ти не можеш тепер не видіти,
    як у тебе ввіп'ялися жала,
    як сліпий під шкірою, в пошуках виходу,
    приречений в стіну врізатися,
    перезавантажуватися, коли
    рядки коду скінчилися,
    нездатний витримати
    всі ці знаки питання далі,
    і не знати, що можна інакше,
    око може себе побачити
    поза звалищем мертвих клітин,
    що можна освітити підземні ходи,
    знайти вихід, приручити тварин,
    пізнавщи їхні пащі та їхню здатність
    любити, по той бік світлих ідолів.

    Обкладинка: я + MJ

  • […]

    […]

    Зависли у паралелях,
    з руками у злуці на плечах,
    три промені одного склепіння,
    опірмат взаємного нуля.

    Обкладинка: я + MJ

  • Derelict

    Derelict

    У цьому цеху давно нікого не було,
    лишайник загарбує мертвий бетон,
    дерева споглядають крізь іржаві шиби
    вітражних вікон, в техносферу вповзає
    жива речовина й залишається жити
    на залізних тросах і валах, на ребрах
    двигунів, в артеріях кабелів, у тунелях
    вентиляційних коробів, немов учорашній
    робот стає сьогоднішнім кіборгом, і завтра,
    наповнений барвистим воскресінням,
    стане зовсім чимось досі незвіданим,
    і всі ці машини отримають призначення нове?..

    Обкладинка: я + MJ

  • Безнадійна наполегливість

    Безнадійна наполегливість

    Жодне не стоятиме віками,
    але від того не зникає прагнення
    складання дрібок у мозаїки,
    нашарування ознак існування,
    діалоги рук і всього, що поза,
    малий упертий вавилонянин
    хоче, щоб війна танцювала –
    в реакторі, мирний атом
    опанованого зла, проектування
    ігрової зали ітераціями навмання
    триває, суцільні помилки і руйнування,
    але все-таки щось вимальовується,
    бо тенденція зберігається так само,
    як і каміння, віками, десь на рівні ДНК.

    Обкладинка: я + MJ

  • Новорічне пустослів’я

    Новорічне пустослів’я

    Виникла думка, що сучасна війна – це “пенсія диктатора”. Тобі під сраку років, член в’ялий, захоплень у житті нема, падати під наступників не хочеться (чи ж марно ціле життя дерся на цю “висоту”?) Який вихід? – Правильно: почати війну! Створити загрози, підірвати стабільні домовленості, щоб система законсервувалася і не могла швидко змінюватися. Оскільки війна планується довго, то можна припустити, що для путіна це був “золотий парашут” аж від моменту приходу до влади.

    Так, можна було б “зварити” Україну повільно, помішуючи створене гауляйтерами болото. Так, можна було б нагромаджувати пухлину “тайожного союзу”, але все це було занадто спокійно та створювало простір для маневрів конкурентів. У такій теплиці важко нагадати, “хто тут папка”, можна й загриміти в немилість, сконати десь у санаторії на голодному пайку.

    Війна привабливіше, війна звужує кількість опцій, зменшує кількість відтінків сірого. Війна підрізає змогу домовлятися з іншими країнами та корпораціями, підриває обіг ресурсів. Ієрархія цементується, бо диктатор створює середовище, де найкраще маневрує саме він. Конкурентам залишається рухатися в його тіні.

    За час холодної війни світ навчився ізолювати бойові дії в локальних “театрах”. Вихід на “українську сцену”, звісно, збентежив усіх, але головні зусилля Заходу були спрямовані саме на ізолювання конфлікту. Сцена велика, але яка різниця, якщо бої відбуватимуться тільки там?

    Таким чином диктатор досягає своєї мети на внутрішньому фронті, а Захід консервує комерційно вигідний старий порядок. Бо справжньої, “повномасштабної” Третьої світової не хочуть. Чи зможе Україна поставити питання руба й вийти за межі цієї програми, добитися врахування своїх інтересів у створеній м’ясорубці? Біс його знає…

    Без вагомих політичних змін перспектива вимальовується не надто весела…

  • Machine Learning III

    Machine Learning III

    У сірому зим'ї вирує сіре,
    шматує машини:
    – На біса ви тут опинилися? – Мрії
    заводять далеко,
    але не завжди куди треба.
    Носилися, доки
    не стало нестерпно....
    – ...то ви зупинилися
    в смертному заціпенінні? – Ні,
    просто дуже повільно
    перебираємо гусінями
    молитви́ перебитого ґрунту,
    ще хочеться вірити, що є майбутнє...
    ...що якось буде... якось буде

    Обкладинка: я + MJ