Жорна еону

Гуркоче час,
якби ж то зачепитися
за землю, коріння саду –
пальців судома, тобі – дерева,
комусь – недопалки, тобі – злість,
комусь – горло порване,
але поперек усього повинні
бути сонця промені,
пестити усе зруйноване,
вивчати черговий урок історії,
під плитою тектонічною поховане
найповільніше зерно ДНК,
протягом тисячоліть
утворює гори
із вогняної повені,
здіймає голови,
і з щелеп зсудомлених
нові пагони сходять...