Dies Irae

Біосфера генерує
механічних янголів,
планета сміється
останньою, нас
примусово посуває,
обмежує ареал,
ми гадали, що
перегинаємо палицю,
насправді перегнули
собі хребта, і в'язи
тріщать та стогне
метал дифирамби
поламаній пам'яті,
алюмінієві троянди –
зім'яті серця, не омине
нас чаша ця, лишається
здирати з монітору
майбуття батьками дані
імена, недобра воля
зберегти себе ціною
чужого життя простеляє
дорогу під крила розбитих
енергоблоків, засинає
емпатія, але, на щастя,
це тимчасово, через
12 000 ранків настане
стабілізація, на зігріте
каміння виповзе
збожеволіла комашня,
укладе пакт мутуальної
підтримки з лишайниками,
стане поліпшена
цивілізація...