[…]

Абсолютний бомбардувальник,
штурвал зростається з пілотом,
такий потужний біомеханоїд,
захищений від будь-яких ворожих впливів,
над містом пролітає птахом срібно-синім,
непідвалдний чергам кулеметів і ракетам,
впритул наблизився, бо має справу
close and personal, розкриває в очі
глибину сталевих шахт, заносить час
над миттю пуску, тиша ця звучить,
як проповідь імен зі списку вбитих,
кожна літера звучить, як вирок,
мов набій чигає в ленті за лентою, лентою...
вірш цільнометалевий геть до трону,
коли поставить крапку голос,
в тіло вступить біль багатотонний,
всеохопний, запікатиме поволі
синапси, один за одним, за одним,
за одним... від першої особи триватиме то
вічно, як останній подих, вдягнений в порфіру
в попелі червоної корогви – звершилося! –
бомбардувальник усміхається, кров пролито...
у бризках на губах спів – Mors imperatori!