[…]

Спорожніло,
довго тліло
ще до того,
як пробило
оборону й
підпалило
видноколо,
око викололо,
розмололо,
тільки скелі
вийшли з
жорен, скелі,
вибрьохані
фаршем із
планктону, хто
не встиг
зростити хорду,
розгубився
на узбіччі
металевого
потоку, повз
у темряві
навпомац,
в обгорілім
полі "потім",
полі аж
до горизонту,
полі розміром
у долю,
з неба гупає
питання
щодо того,
що є домом,
під оглушливим
зізнанням
свої справжньої
природи,
хоч би стало
між уламків
тління в грудях,
щоб зігріти
пуп'янки
малого завтра,
під важкими
рюкзаками
в небо строєм
йдуть герої,
їм услід
понад утому
наші руки
мерехтять, і
кожен трохи
на долонях
згодом донесе
багато,
скелі в небі
ставлять купол,
відсувають
мить останню,
ми – розбурханий
мурашник,
ледь живі,
жарини тягнем...
...ціль не видно,
тільки напрям...

Обкладинка: Unsplash