Ω

Гріло серце
невротичне сонце,
де водило пальцями –
вирви літер стирчать
у небо скелетом крил,
які ми розкрили з криком,
стрибаючи в десятиліття
щосили... лишились живими
не всі, аби бачити покот світила
з полудня за обрій, і зігрітися
вогнем пожежі підземної,
ним спричиненої, випало не всім,
ніч сповиває прикрість, уявляю
себе насінням у ґрунті взимку,
спогад про дерево – неясний біль,
чим буде що сталося – катастрофою,
чи дивом – тепер залежить 
від моїх пагонів...

Photo by Patrick Hendry on Unsplash