Автор: xsimko

  • Оріон

    Оріон

    Гей, той, хто біжить
    біля обрію, зупинися
    на мить, озирнися на
    мене, ця тривала гонитва
    розгубила свій сенс,
    та зоря, що відбита
    в зіницях твоїх, не настане
    для мене ніколи, цей образ,
    намальований під повіками -
    морква для віслючка, то годі вже!
    годі! Хлопче, злазь із плеча,
    далі мушу навпомацки
    калібрувати оптику,
    в пошуках променю
    сузір'я всередині...

    Photo by Bryan Goff on Unsplash

  • Жорна еону

    Жорна еону

    Гуркоче час,
    якби ж то зачепитися
    за землю, коріння саду –
    пальців судома, тобі – дерева,
    комусь – недопалки, тобі – злість,
    комусь – горло порване,
    але поперек усього повинні
    бути сонця промені,
    пестити усе зруйноване,
    вивчати черговий урок історії,
    під плитою тектонічною поховане
    найповільніше зерно ДНК,
    протягом тисячоліть
    утворює гори
    із вогняної повені,
    здіймає голови,
    і з щелеп зсудомлених
    нові пагони сходять...

    Обкладинка: Jr Korpa via Unsplash

  • Любовелогія

    Любовелогія

    Любов не вивчиш раз і назавжди,
    любов раз і назавжди не відчуєш,
    бо Сонце танцює щомиті в пітьмі,
    бо клубочиться вир жахіть
    у серці народження, і навіть якщо
    не поглине тебе круговерть ворогів,
    сам себе завжди здатен знищити,
    вкотре бачу, як тягнеться нить
    від кожного нервового закінчення,
    любити - значить врівноважено висіти
    між усіх різноспрямованих намірів
    під дією доцентрових і відцентрових сил,
    опірмат для того, хто вічно нездужає,
    але мусить мурувати мости, аби ними
    вона крокувала, і крик набирав відтінків
    ніжності, аби шуми в грудях набирали
    мотиви музичні, аби смак усмішки
    менше гірчив, а більше тішив...

    Обкладинка: Jr Korpa via Unsplash

  • Хмарний архів

    Хмарний архів

    Doch alle Lust will Ewigkeit —,
    — will tiefe, tiefe Ewigkeit!

    Friedrich Nietzsche − Also Sprach Zarathustra
    Як храм паде,
    то стане хмара
    в архіві буде –
    драмтеатр –
    колекція рядків
    на склі, надхненних
    видихом, життя
    ознакою насичених,
    це лиш на перший
    погляд зникли,
    насправді завше
    будуть поряд
    на повторі в тиші,
    мов актори, без утоми,
    грати в безкінечну гру,
    покличеш спогад –
    все проступить,
    гукнеш спросоння –
    буде тут...

    Photo by Billy Huynh on Unsplash

  • Войовниця світла

    Войовниця світла

    Важкий обладунок
    приреченої на війну
    задовго до того, як
    вибухи всіх побудили,
    даний джерелом світла,
    та все ж – натирає плече,
    і хребет у корсеті з металу
    шепоче погрози розсипатись,
    підпалене серце, на жаль,
    не залишило вибору,
    від нього дим чорний
    завішує перспективу,
    і скільки б не мала
    позаду розкритих квіток –
    біль співає гучніше, тому,
    коли захоплені тією зіркою,
    міцніше обійміть і грійте так, аби
    сягнули самого ядра інфрачервоні
    промені любові – крізь метал,
    і губи янгольської сомнамбули
    торкнув (на мить хоча б)
    щасливий усміх...

    Photo by Nik Shuliahin on Unsplash

  • SiO2

    SiO2

    Скарби – діоксид кремнію,
    одвічна метафора часу,
    і боляче дуже стискати кулак,
    опираючись руху речей
    своїм ладом, боюся, моя
    коробка кістяна для най
    дорожчого все одно най
    краще сховище, бо в ній
    будинкам не страшні снаряди,
    в ній рецепти дитячої усмішки
    не горять, в ній записано
    кожний вітру акорд із усіх
    його літніх концертів для
    променів Сонця у супроводі
    хору листя, записано кожний
    вірш вигину степу і моря,
    обвінчаних тисячоліттями, ці
    перли пістряві сузір'ям
    освітлюють шлях – від і до,
    й не здається він більше таким
    скорботним, несу світу свій
    вік весь, коли простягаю
    розкриту долоню...

    Photo by Jan Kopřiva on Unsplash

  • Кундаліні

    Кундаліні

    Життя торує шлях
    крізь плоть собі безжально,
    любов здійснюється через
    крик, ця стихія страшна
    заворожує очами ураганів,
    і ми вклоняємося їй
    у коїтуса храмі, в хоралі
    оракулів, на вівтарях
    бажання, що нуртуються
    у пітьмі, а тоді здіймаються
    вогнями, продовжуючи світло
    Зірки-Праматері, божественне
    проміння звивається у зморшках
    на твоєму чолі, коли ти кінчаєш і крізь
    нас розкручується Кундаліні,
    та коли ти тужишся, життєдайна,
    випускаючи достиглий досконалий
    плід, і пурхають пелюстки їй услід,
    і сяє наша глосолалія над нею...
    (о, святий момент...) сліпі, ми станцювали
    мінним полем, і там, де ми ступали – 
    квіти проростають... корогва нової весни...

    Photo by Jr Korpa on Unsplash

  • Гінекей

    Гінекей

    Гінекей, потаємне коло,
    куди не зайде чоловік,
    у повітрі тільки зловить
    аромат п'янкий тонкий,
    але не зможе бачити,
    стоятиме біля колони,
    оперізаної грою жриць,
    долонею на доторк
    відчуватиме тепло та
    шкіру змій з написаними
    іменами бога, хотів
    пізнати б, а пече, бо
    ярість їх та їх скорбота,
    та їх кривава магія тече
    довкола місяця і збуджує
    тривогу глибоко всередині,
    то першородне джерело життя
    в цих флейтах дихає крізь час,
    ти можеш бути свідком
    розквітання, тримати руку
    що в судомах виконує таку
    роботу, що соває жорна еонів,
    бути свідком танцю й співу
    мовою з-поза відомих горизонтів,
    свідком пломеню уздовж хребта
    й ходи легкої квітами та черепами,
    залежно від обставин драми, та
    зачаровано спостерігати,
    як відбувається – в о н а...

    Обкладинка: Unsplash

  • All that he wants… (українською)

    All that he wants… (українською)

    Фото: Serhii Nuzhnenko

    На мою думку, все, чого хоче путін – це втриматися на верхівці своєї імперії. Навіть якщо вона стане скиртою гною, він сподівається бути згори тієї скирти. Адже в росії це єдине місце, де ніхто не сере тобі на голову. І він вважає, що ця війна є єдиний спосіб забезпечити йому збереження свого місця.

    Тобто, це не про відновлення ніякого срср, взагалі не про бажання чогось, окрім виживання як єдиного не обісраного. Тому він і мусить годувати своє стадо ілюзіями і накачувати їх примарною параноїдальною ідеєю русскої вищості над ворожим світом.

    Не існує повноцінної російської ідеології, лише набір каламутних образів із пострадянської літератури, поєднаний з (традиційно) інфантильним способом мислення. Це наче гомункул, зібраний з уламків радянського соціалізму.

    Гадаю, ця війна – ніби необхідний етап життєдіяльності (будь-якого?) диктатора. Неминуче самознищення, котре засмоктує інші суспільства в свою мертвотну чорну діру.

    Не думаю, що він зупиниться перед нанесенням будь-якої шкоди, тому його треба спинити, а систему, яка продукує таких психопатів, необхідно демонтувати.


    Хочу додати дещо до попередніх думок.

    1.

    По-перше, я не сказав, чому ця війна здається путіну його порятунком. Все просто – він і його посіпаки нездатні створити стабільну економіку в росії. Єдине, в чому вони мали успіх, так це в розпродажі ресурсів. Вони сиділи на газі й нафті та послідовно викачували прибутки на Захід, от чому Захід може так міцно тримати їх за яйця.

    Чому вони так чинили? Тому що вони є діти своїх батьків, які давним-давно второпали, що їхня росія може існувати лише як сировинна база для технологічно більш розвинутих держав. Вони забили на будування світлого майбутнього для своєї землі, натомість використали її як дійну корову. А щоб воли не ревіли з порожніми яслами, їхні кати навчилися створювати всі ці безглузді ідеології.

    Однак, аби ті ідеології працювали, московська верхівка повинна була вберегти рабів від усвідомлення істинних причин лайновості їхнього життя. Так вони створили зовнішнього ворога за лекалами нацистської Германії чи будь-якого іншого фашистського суспільства. І якось так сталося, що образ «поганого Заходу» завжди переважав відчуття, що насправді це їхня політична система відповідальна у всіх негараздах. Ця думка завжди підходила російському народному мисленню, бо знімала з них відповідальність за їхні життя та вибори. Вони радо прийняли ідеологію, бо вона зробила все простим і закріпила їхню високу самооцінку.

    Коли лайнова російська соціальна система почала розвалюватися, коли росіяни більше скуштували Заходу і набралися його демократичних ідеалів, коли з’явилися соціальні групи, які справді не відчували ressentiment по відношенню до західної культури (а отже почали підозрювати про справжні причини «свинцовой мерзости» російського життя), стала потрібна нова доза рашизму. Українська політична криза була використана як виправдання першої, гібридної, інтервенції у 2014 році.

    Та «перемога» створила гігантську ін’єкцію дофаміну для росіян. Їхня саморобна образа на Україну (яка стала зрадницею і лоялісткою до поганого Заходу та їхніх наративів) була задоволена, їхня жага величі (замість жаги менш лайнового життя) задовольнилася окупацією «исконно русского» Криму. Я досі пам’ятаю, як мої тодішні друзі, які доти ніколи не висловлювали жодної агресії по відношенню до українства, стали горлати «Крым наш!» Все спрацювало! путін легітимізував свій режим ще на 8 років. І в мене звідтоді нема друзів у росії.

    Зараз черга другої дози – повномасштабна війна. Заради тієї ж мети – фортифікувати зомбіленд знову, на стільки, на скільки вдасться. Їм байдуже до своєї корови, їм байдуже, що з неї вже кров тече замість молока, байдуже, допоки вони лишаються на своїх місцях і їхні шкури досі захищені від лайна інших психопатів зовсім поруч із ними.

    Щодо геноциду – яким ця війна безумовно є – то це не є власне ціль росіян, ЦЕ ПРОСТО, БЛЯДЬ, СПОСІБ ЇХНЬОЇ ПОВЕДІНКИ.

    Так вони примушують своїх жертв скоритися. Ні честі, ні принципів, просто психопатичний modus operandi. Це інструмент для розв’язання різних завдань. Одне з них – вказати цим клятим українцям на їхнє місце, позбавити їх свободи, волі та європейських прагнень. І росіяни потім заспівають пісню про власне месіанство, якщо переможуть, або ж пісню про «це все путін!» чи «ми не знали!», яку співають полонені, коли програють.

    Маю питання: «Як ви могли нічого не знати, коли снарядами рівняли ціле місто з землею?! Як так могло статися, що у вас навіть не майнула гадка, що то не мілітарний об’єкт ви прасуєте у такій кількості?!» Я не вірю в жодні російські намагання відкараскатися від геноцидальних убивств, звалити це все на їхню верхівку. Якщо вам дійсно жаль, не кажіть, що то «не ваша провина», бо ж ви так само весь цей час були частиною проблеми. Визнайте провину і терпляче прийміть покарання за ваш вибір та скоєні злочини. Візьміть відповідальність за свою країну, як німці в Другу світову.


    2.

    Про «силу» їхньої армії. Ця «сила» покладається на кількість бойової біомаси та політику тотальної відсутності поваги до життя та здоров’я цієї біомаси. «Хай дохнуть, баби ще понароджують» – слова «великого» російського полководця Жукова, судячи з усього, досі є актуальними. Вони занадто ліниві для якості. Вони мають успіх лише в створенні психопатів, які покірно і з радістю виконують накази своїх господарів та утримують рабів від дезертирства або порціями ідей «русского мира» або ж погрозами катуваннями і смертю.

    Інший стовп російської «сили» – атака вразливих для посіву страху та відчаю. Як уже сказав раніше, геноцид як спосіб поведінки. Цю систему конче необхідно демонтувати, росіяни повинні бути деімперіалізовані (чи як там ще можна назвати ту потворну релігію) і постраждати від наслідків розв’язаної війни, неважливо, за вони були чи проти (бо ж після поразки всі вони раптом стануть переконаними пацифістами, точно як німці після перемоги союзників).

  • Теургія

    Теургія

    Клубочиться вир –
    життя на життя,
    гроза безкінечна,
    стан спокою дуже
    відносний, скидається
    більше на сон, бо
    ліплення глини не може
    відбутись без оберту,
    просто смикає необережно
    підставлені пальці, часто
    разом з рукою, часто
    разом із тілом, верстат
    богів послаблень не дає,
    вакханалія форм творить
    рої пітьми, чи ти можеш
    таке проковтнути? Чи
    стане гнучкості кінцівкам
    пройти через жорна,
    який будеш глек ти на виході?
    Я знаю одну людину,
    що пірнула в криницю
    з кров'ю, потом і лайном,
    щоб винайти символ життя
    всьому всупереч, і він з'їхав
    з глузду, проте, став зерням
    сучасної науки балансування
    над вулканами, відчуваючи
    розгубленість, я обіймаю
    його паперовий надгробок,
    щоб відчути опору, і досі
    його труп виділяє життєдайне
    тепло, зігріваюся, хоча жодної
    притомної відповіді не маю на
    поставлені запитання,
    стає легше трохи жувати пітьму
    та миритися з ярістю форм,
    обличчя скидаю до огрому
    небесних покровів і починаю,
    невміло й незграбно, ліпити
    на ньому інтерфейс бога,
    якому ще треба буде винуртуватись
    у любов...

    Photo by Hans-Peter Gauster on Unsplash

  • All that he wants…

    All that he wants…

    My two posts about russian war against us. Tried to be brief because if to write scientifically, there should be a libraries of books about terrifying true face of the “enigmatic russian soul”.

    Фото: Serhii Nuzhnenko

    I guess, all what putin wants – is to hold on to his empire even if it will become a pile of dirt. He still hopes to remain on top of that pile. Because in russia that is the only place where no one shits on your head. And he thinks, war is the only way to keep him on top.

    I mean, it’s not about restoring any ussr, it’s not about wanting anything else but survive as the only not covered in shit one. And thus he must feed illusions to his flock and keep them drugged with that elusive and unclear paranoic ideas of russian heroic supremacy over hostile world.

    There is no full-scale russian ideology, just a pool of vague images comes from the post-soviet literature combined with an (traditionally) infantile way of thinking. It’s like a homunculus made of shards of the soviet socialism.

    I guess, this war is like a necessary phase of the (any?) dictator’s vital activity. Imminent self-destruction which sucks other societies into it’s deadly black hole.

    I don’t think he’s going to stop before any harm, so he must be stopped and the system which produces this kind of psychopaths must be dismantled.


    I want to make an addendum to my previous thoughts.

    I.

    First, I didn’t say how the war seems like salvation for putin. It’s simple, he and his clique are unable to create a stable economy in russia. The only trade they are good at is just selling out resources. They sat on gas and oil and successively pumped the outcome to the West. That’s why the West now can squeeze their balls so hard.

    Why do they act like that? Because they are children of their ancestors, who long ago realized that russia can only be as good as a raw material mine for the more technologically advanced states. So, they gave up on building a bright future for their land and just used it as a milch cow. To keep their flock at hand they learned to create all these nonsensical ideologies.

    But in order for them to work, russian elites had to prevent their slaves of realization of the reasons why their life is so shitty. So they made a foreign enemy, just the way nazi Germany or any other fascist society did. Somehow, it was always the image of the bad West that overweighted the feeling that it is really their own political system that is responsible for making their life shitty. It always fitted russian people’s thinking because it relieved them of responsibility for their lives and choices. They gladly accepted this ideology because it made everything simple and easy for them to feel good about themselves.

    When shitty russian social system started to fall apart, when russian people tasted the West more and got more of it’s democratic ideals, when there have appeared social groups who legitimately felt no ressentiment towards western culture (so they started to have suspicions about true nature of shittiness of russian life), a new dose of russianism had to be prescript. So, they used the Ukrainian political crisis as a justification of the first, hybrid intervention back in 2014.

    That “victory” created a huge injection of dopamine for russians. Their self-made ressentiment towards Ukraine (who became a traitor and a loyalist of the bad West in their narrative) was satisfied, their will for greatness (instead of will for less shitty life) was satisfied with the occupation of “primordially russian” Crimea. I still remember how my friends at the time, intelligent russians who had never shown any hatred towards Ukrainians before, – were screaming in glee “Crimea is ours!” (“Крым наш!”) So, it worked! putin legitimized himself and the russian establishment for another 8 years. And I have no more friends there since.

    Now it’s the time of the second dose – the full-scale war. For the same purpose – to fortify the zombieland again for as long as possible. They don’t care about their milch cow, they don’t care that there is no more milk, just blood – as long as they remain on their positions and their skin still bunkered against the shit of other psychopaths right next to them.

    Talking about genocide – which this war certainly is – it’s not like this is the goal of russians it’s JUST THE WAY THEY FUCKING DO.

    It’s how they push their victims into submission. No honor, no principles, just a psychopathic modus operandi. It’s the mean to pursue the solving of different tasks. One of them – to show these goddamn Ukrainians their place, to strip them of their freedom, of their will and their European longing. And then they would sing a song either of them being saviors, if they would win, or the “it’s putin’s fault” one, or maybe “we never knew” which their captured militants sing as they actually lose.

    I want to ask: “How have you never known anything when you shelled the entire fucking city to the ground? How come it has never crossed your mind that this is not the military object you shell in that quantity?” I don’t buy any russian attempts to walk away of this genocidal murders, to put it all on their ruling clique. If you are truly sorry, don’t say “it’s not my fault” for you were always a part of a problem as well. Plea guilty and patiently carry on all the punishment and consequences of your choices and committed actions. Take responsibility for your fucking country the way germans did.

    II.

    About the “strength” of their army. This “strength” depends on the quantity and the policy of total absence of respect for the lives or health of their soldiers. “Let them perish, the women will carry another ones” – famous words by the “great” russian marshal Zhukov appears to be still legit up until these days. They are too lazy for quality. They only good at creating psychopaths that carry out the will of masters and keep slaves from fleeing either by feeding them another portion of “russian world” ideas or by threatening with tortures and death.

    Another column of their “strength” is attacking vulnerable to sow fear and despair. As I said before, genocide as a modus operandi. This system must be dismantled, russian people need to be de-imperialized (or whatever their freaking religion can be named) and suffer all the consequences of the war their country waged, whenever they are pro or antiwar (because after defeat they all will suddenly become convinced pacifists, just the way germans did after WW2).

  • Ноти…

    Ноти…

    Повітря згущується у вогонь,
    вогонь оживляє глину, така
    послідовність, тому тремтіння
    в моїй голові повинне відлитися
    в слово вологе, що змусить
    піднятися колоски на шкіри твоєї
    полі, через мостик любові
    одне одному донесем блаженне
    порушення форми, зберемо
    наш подих у флейту чарівну
    і станемо нотами... нотами...

    Photo by Alexander Krivitskiy on Unsplash

  • Запис без назви 311
    Гудить... тримає земля удар
    від уражених ентропією,
    хто не пізнав любов і став
    злоякісною пухлиною в тілі,
    доводиться тепер нам
    займатися хірургією,
    в пікселі лікарі стоять
    і дарують життю можливість
    зрости крізь асфальт
    сліпобачення жовтим квітом
    надії... 

    Оригінальне фото обкладинки: генштаб ЗСУ

  • Запис без назви 308
    Померти б у кращі часи...
    Видряпатися б до світлого
    майбутнього, аби
    хоч оком кинути на
    мирний вільний плин,
    де сонячний вогонь
    всередині живих
    не спопеляє – рухає двигун,
    і крутиться яскрава карусель
    крізь дні, за партитурою
    приємної рутини
    сходинок до мрій,
    якими крокувати можна
    неквапливо...

    Photo by Jukan Tateisi on Unsplash

  • Маніфест

    Маніфест

    Все...
    зірвало греблю,
    потекло
    з очей
    і відливається
    в слова, які
    за кілька років
    не зачеплять
    вже нікого, я
    на те, принаймні,
    щиро
    сподіваюся,
    бо нахуй
    проживати
    це м'ясне
    безглуздя
    знову,
    хай бетоном
    залиє рота
    потворам,
    кому кортить
    собі подовжити
    комфорт
    мерзотою
    такою,
    запам'ятайте всі
    кидали світу,
    тому, хто живого ворог,
    живе в
    горло зрештою
    гостре
    встромить:
    зуби, пазурі, дзьоба,
    роги, кігті й тризуба,
    й не буде вже більше
    такого – не буде...

    Photo by Daniela Paola Alchapar on Unsplash

  • Воля

    Воля

    Безкінечність садів,
    безкінечність берегової лінії,
    і хвилі степу безкінечні, й небо,
    небо нескінченне, світанок
    стільки, скільки треба, і скільки
    треба день, і ніч пірнає у безодню
    зір в червонім колі поцілунку сонця,
    лунає серця тріск, бо рветься струмінь сліз –
    ріка туди, куди відкрило двері надзусилля,
    і крилами там стане крик, й розквітне все
    колюче білим навесні, ти дихай, дихай і лети,
    нехай пульсують ніжно та потужно ребра,
    над неможливим прокидаючи мости...

    Photo by Jonathan Bean on Unsplash

  • Стовпи майбутнього

    Стовпи майбутнього

    Із чорного диму
    до неба здіймаються скелі
    сягають нечуваних досі висот,
    між ними пошепки тчуть полотно,
    і поки що навряд чи хтось побачить
    результат старання, та в майбутті
    з пітьми проступить квітний шум,
    і коло хати змагатимуться діти у красі 
    заради втіхи, а не задля виживання...

    Photo by Max Kukurudziak on Unsplash

  • Подяка Музиці

    Подяка Музиці

    Задихаюся, коли
    бачу колекції файлів
    музичних з архівного диску, ці
    альбоми — все, що
    складає мою істоту,
    щемку невимовну
    ноту мого бога,
    мого часу,
    мого дому...

    Photo by hosein zanbori on Unsplash

  • Міжсезоння

    Міжсезоння

    Огром покрову зими
    танцює з весняним небом,
    коли дотикаються світло
    і тінь – усе стає синім, у мені
    розривається крик у відповідь:
    я ваш свідок, о повітряні велетні!
  • Алхімія ІІ 1/4

    Алхімія ІІ 1/4

    Чорнозем душі
    такий плодовитий,
    що навіть слова шахраїв
    можуть виростити
    дерево життя,
    тому в вирі часів
    у зляганні добра і зла
    нема переможців
    або переможених,
    ото б тільки варто
    зробити процес
    менш болісним...

    Обкладинка: Unsplash

  • Алхімія ІІ

    Алхімія ІІ

    Солоний край
    межі життя і смерти,
    оперізаний шумовинням,
    запаморочливо гострий,
    немов пробудження, яке
    продовжує сюжет сну, вершина,
    де нічого не сталося, і ніц
    не стало зрозуміло, але
    ієрогліфи зазміїлися,
    стали корчами тіла, осідланого
    так довго виборюваною благодаттю,
    розкривається єдність білого світла
    й проливається дощем незвіданої
    мови, порожнини заповнює
    твого мистецтва кава, така гірка...
    така гірка...

    Обкладинка: Unsplash

  • Utilities

    Utilities

    Що основа?
    Підвал, де судини
    й джерела вогню?
    Чи квартир лункі
    серця, де сни й голоси,
    і запах їжі та злягань?
    Чи дахи в діалозі
    з зірками, невидимі
    тим, хто їх зводив
    на ноги, а отже
    знехтувані? Я
    з останніх сил
    кажу: "Не знаю!"
    і ця свята правда
    знімає з душі тягарі
    сформульованих
    похапцем відповідей...

    ...звихнута під час
    падіння у реальність
    оптика для калібрування
    потребує філосовування
    молотом, бо насправді не
    знаєш, як воно виглядає,
    яке на доторк, який має запах,
    який має смак воно, голим
    нейроном виходь у сніги,
    перебирай кристали
    навпомацки...

  • Частоти

    Частоти

    Дивись уважно
    всередину світла,
    не вір у банальність,
    там повно нот,
    ретельно зібраних
    разом в обійми
    променя, хор частот
    із глотки самого бога,
    гук вибухівки розміром
    з усесвіт, скільки часток
    тепер пінболом стукотить
    об дзвони в твоїй голові,
    дитяча забавка – зерно
    овацій пущених тобою хвиль,
    о брязкальце на перехресті
    ста вітрів...

    Обкладинка: Unsplash

  • Алхімія

    Алхімія

    Сором'язливо товчуться
    в притворі слова, у шпарину
    дивляться, як у наві танцює
    вона й стукотіння підборів
    по склу відбивається в куполах,
    прибитий добровільно до хреста
    слухає ритм у снах червоних,
    кожен цвях видзвонює мелодію,
    стікає кров спідницею приснодіви
    до причастя вавилонянки, змія
    пробуджується у хребтах у солону
    секунду пізнання, прокидайся, розіп'ятий
    брате, бо час підійматися й знати
    смак яблука на губах, які тягнуться поцілувати...

    Обкладинка: Unsplash

  • В’ючна тварина

    В’ючна тварина

    Верблюд утомлений,
    він мав важке життя,
    йому доводилось грудьми
    долати дюни, може,
    не такі високі,
    як у декого, та все-таки
    кілометраж турботи вимагає –
    насипаю пластівців вівсяних
    у безлактозне молоко,
    верблюд від справ відпочіває
    і недосягнутих досягнень...

    Обкладинка: Unsplash