Позначка: еволюція

  • Sic Vitae Regnum Propagatur

    Sic Vitae Regnum Propagatur

    Жодного свідка цьому процесу:
    кілька десятків тисяч років тому
    над безмежжям трав'янистих рівнин
    в аномальній зоні взаємодії
    левітували кам'яні куби різного розміру,
    зібралися докупи в башту зростом до неба
    і трохи вище, й залишилися – перебувати,
    ніхто не знає, для чого, не відає ніхто – навіщо,
    якась незнайома мова в мереживі кристалічному,
    птахи звили гнізда на блоках, гризуни оселились
    у порожнинах, іноді заходять під нависи олені
    сховатись від дощів, і міркує втомлений
    планетолог, як усе живе і неживе громадиться
    одне на одному, мов на шкірі споруди віруса
    папіломи, чи баракулі на китах, чи мох на деревах,
    або мов дитинча, що на голову лізе родителям,
    набрякає прагнення бути гронами клітин
    у продовження кипіння водневої маси,
    синтезу речовин у пухлинах, із яких
    видираються божественні машини
    в перманентному стані апґрейду
    згідно з вимогами часу, агресивні,
    несповідні, до неба пнуться кулями
    й кубами, самі собі причини,
    самі собі напрямок...

    Обкладинка: я + MJ

  • Пустослів’я про поступ

    Пустослів’я про поступ

    Дисклеймер. Я вже програв у цій царині, мені не вистачило внутрішнього ресурсу на системну соціальну роботу, тому кажу не як претендент на статус лідера громадської думки, а як свідок і вболівальник поступу інших.

    Криза може бути як природньою, трансформаційною, так й епізодичним спазмом на шляху історії. Криза може дати глибокі системні зміни в суспільстві, а може залишитися витоком агресії, після якого трансформаційна активність відкочується на вихідні позиції.

    У суспільній конфронтації спрацюють лише маніфести вже існучої ініціативи, а не раптові вимоги магічних перетворень. Закляття і молитви не знімають кліщів і не лікують рак.

    Справжня міцність і система починаються там, де нецікаво, де рутина, бюрократія, де заради крихітного прогресу доводиться палити значно більше часу й нервів, ніж хотілося б.

    Слава героїв у розпаленому ними вогню, і найтриваліше живе вогонь у налагодженому двигуні.

    Хочу вірити, що всі наші поневіряння все-таки стають досвідом. Хочу вірити, що з болісної доби ми все-таки навчаємось, що прогрес починається з підвалу, з системної організаційної праці (робота волонтерських громад це наочно демонструє).

    Хотів би вірити, що досвід також стане щепленням проти патерналізму й віри в популізм. Але реальність досі показувала зворотнє. Еволюція дістається нам ціною страшних коливань, і жертвами в процесі так часто стають пагони справжніх змін.

    Системні та тривалі ініціативи є, але їхнє зростання та зміцнення йде значно повільніше, ніж спалахування партій та рухів. У системних та тривалих ініціатив також рідко виходить свою діяльність оздобити драйвом для привабливого паблісіті. Втім, суть поступу – саме в них.

    Висновок: реальні зміни – марафон, спринтерським темпом їх не досягнути.

  • Площина

    Площина

    Хоча рухаюся схилом,
    не вважаю його горою,
    попереду не маю вершини,
    тільки місце, де нарешті
    забурюся коренем і далі
    поповзу міцелієм, і хай
    над головою горді летять
    соколи і метелики, я їм
    буду махати квітками у квітні,
    залишаючись... нарешті
    залишаючись – собою...

    Обкладинка: я + MJ

  • Lucifugum

    Lucifugum

    Мозок назовні –
    не надто практичне
    рішення для виживання,
    та вперто еволюція
    витягує нерви з-під шкіри,
    робить чутливими,
    з біса чутливими,
    світобачення всесвіт
    малює пеклом, важко
    стає все це витримати,
    будувати добро над злом,
    шрамувати себе, аби завершити
    вавилонський проект на хибкому
    ґрунті ентропії, закладати фундаментом
    череп до черепа, щоб колись
    було затишно й тепло
    речовині живій на планеті
    поруч з такими кривими
    подобами богів, як ми...

    Обкладинка: я + MJ

  • Bomb Cyclone

    Bomb Cyclone

    Колосальна воронка
    молодого бомбардувального циклону
    всією своєю потужною міццю
    у нисхідній спіралі в часі фокусується
    в одній точці – аби посунути дрібку
    на міліметр...

    Обкладинка: я + MJ

  • Доксологія

    Доксологія

    Слава Космосу
    за наполегливість
    білкових структур,
    за резильєнтність
    їхню, за здатність
    повзти, за здатність
    зламаному зростатися,
    за здатність обіймати
    літери шрамів й навчатися
    танцювати, переступаючи через
    марність, за здатність
    серця повільно стискатися
    на межі атомізації,
    але достатньо довго,
    щоб колись піднятися
    й засяяти з-під ковдри
    гібернації, зрештою,
    за здатність
    померлому – тривати,
    хоч би й без форми,
    хоч би й без пам'яті,
    сполукою но́вою з
    кожним атомом,
    підтримувати поступ
    інформації до небачених
    досі ігрових майданчиків
    простору й часу,
    навіки слава, амінь.
  • Буремна тканина ІІІ

    Буремна тканина ІІІ

    За краєм слів звук і колір складають сенс,
    білий запах акацій,
    оздоблений медово-фіолетовим кантом,
    п'янить: я бачу хвилі прозорі в повітрі,
    вони торкаються кінчиків нервів
    і перетворюються на ноти – глибокі
    й теплі, важкі і млосні, так пахне надія,
    віра, любов, так пахне храм тотального
    безглуздя під куполом тотального нічев'я,
    так грає музи́ка на дудочці із солов'ями
    разо́м, забавляючи кохану й се́бе...

    Обкладинка: я + MJ

  • Бурмена тканина ІІ

    Бурмена тканина ІІ

    За краєм слова мова зіслизає у хребет
    уздовж барабанних перетинок,
    з белькотінням перетворюється на дотик
    до берега, коли час і відстань подолано,
    омріяні обійми зімкнуто, омріяне завтра
    стало сьогодні, на сон схоже, бо, може,
    зрештою, пункт призначення там, де сон,
    за краєм слова, де галуззя нейронів
    розчахнуте зі спинного мозку в космос
    і сАме ядро Землі, в цьому дереві вібрує
    доторк – безпосередня механічна взаємодія,
    наступна ітерація мови, коли відчуваєш
    дещо більше, ніж просто ти...

    Обкладинка: я + MJ

  • Буремна тканина

    Буремна тканина

    Нервова тканина
    наповзає на порожнечу,
    кублиться під тиском
    великого вибуху – ганглієм,
    наче билом, готовим ударити
    в дзвін просвітлення,
    металом розтечеться
    молитва, зрезонує із серцевим
    ритмом, розкриє потаємні
    глибини, де згорнувся сенс 
    в інфрачервоному спектрі...

    Обкладинка: я + MJ

  • Львівська соната

    Львівська соната

    Довкола Бандери ганяють діти,
    в повітрі ладан і коняччин послід,
    у серці відроджується надія,
    і ятрить серце, і душать сльози,
    було би просто, та надто складно
    із перемогою в'ється зрада,
    іти далеко, йти ще довго, бозна-
    куди заведе дорога, на очі хіба
    натягнеш пов'язку, в руку – костур,
    потроху в мряку підеш до Сонця:
    "Дивися, Тату, квіток так много,
    квіток – багато! Я хочу горку!
    Давай гарати!" – найвища правда,
    достойна храму, бери і тішся,
    бери задарма, для неї сили, для
    неї в'язи, вона вгамує, вона
    розрадить, вона розставить
    нас по полицях, дивись і вчися,
    дивись і вчися! – аби не марно...
  • Траверсія

    Траверсія

    Я хочу навчитися
    кричати про своє
    життя, знати б –
    кому, бо за урвищем
    краю душі ані бога,
    ні публіки, море саме,
    лише море, а морю
    що моя амор, що моя
    морі – все єдино, шум
    одвічний, атомна стихія,
    по собі сама воднем
    космічним віє, та
    мимохіть надіюся, хоч би
    дотично, існує переправа,
    і Харон мій лемент сприйме,
    плече долонею шорсткою
    стисне ніжно:
    "Ну, дитино, ну, я знаю,
    знаю, вірю, але послухай,
    вічність дбає про нас всіх
    у безкінечному зусиллі,
    тож, як не на Землі, так на
    Кеплері 438b колись
    чудова буде мить...
    а може, й дві..." і ми
    спимо вже у човні, надхненні
    та поранені, шляхом до 
    наднової зірки й чорної діри,
    певні у сні, з якого новий світ
    постане – встигли
    головне – тому і тим, кого і що
    любили, цей факт засвідчити,
    а отже спалах наш осяє шлях
    новій весні, зігріє пагони нові
    в сузір'ї мрії... а отже недарма
    кричав... і недарма боліло...

    Обкладинка: NASA

  • Теофанія

    Теофанія

    Якщо бог є любов,
то кожен, хто любить – бог,
я бачив, як люблять боги,
я бачив, як вони помирають,
я знаю, як над полиновим полем
тягне дим усесвітнього горя,
коли довга колона героїв
їх несе на могутніх плечах,
вслід за ними зростають квіти,
вслід за ними сміються квіти,
вслід за ними нові любові
славлять цикл життя богів,
я хотів би, аби без болю,
так хотів би, аби без болю
танцювати могли б ми, та ні...
пошматовані червоні мішечки
вздовж залізного траку історії –
вишиванка короткої миті
твоєї щасливої усмішки,
бог – є той, хто в тріумфі
змордованім до неба простягує
повні долоні їх – у благословенні
та виправданні, наскільки мало
сенсу в тому не було б...

    Обкладинка: Unsplash

  • Живі

    Живі

    Полеглі лягають
    у трюм черепів,
    важким тихоходом
    вертають додому лінкори
    живі, мовчання поряд
    між ряд(к)ів маршує,
    шепоче на пікселі пил
    історії, яких до кінця
    не збагнути, між сотень
    жил, омертвілих з напруги,
    тонкі одинокі нитки
    тягнуть руки на кросна
    обіймів з утомлених тіл,
    секунди сплетуться
    в години, години в дні,
    як рубцові тканини
    сплітаються на безоднею –
    мости над загибеллю,
    над неможливим – усім,
    зі щитом й на щиті, шлях
    у завтра крізь ніч
    квітам польовим
    на руках у того, хто дихає...

    Обкладинка: Unsplash

  • Палеонтологія

    Палеонтологія

    Тіло плівкою повзло
доісторичними ландшафтами,
мільйон разів загинуло,
будуючи тендітну здатність
бути, шкірилось у спробах
усміхатись, тримаючи себе
докупи, тіло з вихору тисячоліть
несеться зграями і табунами,
монтуючи все кращі органи,
аби міцніш реальність обіймати,
іскрами до неба спраглі "я"
звиваються й зникають з виду,
але я безсило сподіваюся,
бодай у снах, та все-таки тривають...
...лунає кавалькада, марить шлях
туманами ще ненаписаного завтра,
довіряй чуттям, веди буремну воду
попри – далі... буде товша плівка хай...

    Photo by Alexander Schimmeck on Unsplash

  • Кундаліні

    Кундаліні

    Життя торує шлях
крізь плоть собі безжально,
любов здійснюється через
крик, ця стихія страшна
заворожує очами ураганів,
і ми вклоняємося їй
у коїтуса храмі, в хоралі
оракулів, на вівтарях
бажання, що нуртуються
у пітьмі, а тоді здіймаються
вогнями, продовжуючи світло
Зірки-Праматері, божественне
проміння звивається у зморшках
на твоєму чолі, коли ти кінчаєш і крізь
нас розкручується Кундаліні,
та коли ти тужишся, життєдайна,
випускаючи достиглий досконалий
плід, і пурхають пелюстки їй услід,
і сяє наша глосолалія над нею...
(о, святий момент...) сліпі, ми станцювали
мінним полем, і там, де ми ступали – 
квіти проростають... корогва нової весни...

    Photo by Jr Korpa on Unsplash