Позначка: філософія життя

  • АСТРАЛТЕХБУД V

    АСТРАЛТЕХБУД V

    Тобі потрібна сила, 
    щоб розбити брилу, 
    але й аби здійняти брилу
    теж потрібна, час твого життя
    присвячений адаптації
    до гравітації, постійно
    змінної, адже мігрують
    маси, зсуваються точки
    докладання зусилля,
    твої м'язи скорочуються,
    вібрація поширюється
    від опори до опорно-
    рухового механізму,
    на практиці вивчаєш
    теорію опору матеріалів,
    крізь руки і ноги тривають
    вектори, міг би розкидати,
    спопелити, але за століття
    зросла цікавість завершити
    прадавній проект однієї вежі,
    поставити себе у центр
    армілярної сфери і збалансувати
    кільця, пустити промінь крізь
    верхів'я, і відчути – ось воно,
    ось воно...

    Обкладинка: я + MJ

  • АСТРАЛТЕХБУД IV. Манфіест

    АСТРАЛТЕХБУД IV. Манфіест

    Сонце – необов'язкове,
    небо – необов'язкове,
    море – необов'язкове,
    і земля – необов'язкова,
    і ти – необов'язковий,
    (як і все живе довкола),
    бо в світі цьому, 
    необов'язковому,
    немає нічого готового,
    твоя персона – зображення
    на екрані, намальоване
    промінням сліпоглухонімого
    катода, мовби хоче бачити
    себе катод, тягнеться
    псевдоподіями, повторює
    рельєф оточення, викривляються
    риси обличчя, інтерфейсу
    невмілий етюд, не розкажуть
    нічого скелі, не підкаже шляху
    каміння, не наситить вугілля
    серце, не втамує жаги пісок,
    але все ж ми є їхні діти,
    бо ці дивні удари зсередини
    в часі тягнуть своє коріння
    в той же вир бунтівних часток,
    отже марне це мерехтіння
    вздовж нерівностей мовчазних,
    можливо, має певний сенс? —
    ці гукання в темній глибині
    справді можуть бути голоси? —
    вони ставлять питання,
    і питання звучить, як мрія,
    у холодному вільному світі
    перебирає анод відлуння
    відповідей, у прагненні
    сконструювати музику...

    Обкладинка: я + MJ

  • […]

    […]

    І ось на світі
    тільки ми і смерть,
    порожні храми –
    кістяки богів –
    немов зачепи
    карабінам сподівання
    на любов, яка лише
    всередині, її нема
    на небі, ендемічна
    клітині, вона живе
    в складній організації
    кислот, і починається
    як ярість новонародженого,
    обіцянкою у візерунках
    калейдоскопічних
    під повіками, коли
    летиш на дотику
    присутності та сну,
    і містить кожен рух 
    барвисте благо, ті
    порожні храми
    перетворимо на
    шкаралупу тверду,
    захист від безумства
    буревоїв далини,
    мов насінини – квітів,
    квітів, безглуздих
    вибухів любові
    в пустоту...

    Обкладинка: я + MJ

  • МАНІФЕСТ

    МАНІФЕСТ

    Збирайте все наявне залізо,
    згрібайте докупи всю арматуру,
    будуйте моторизовані екзоскелети,
    будуйте імпланти, себе будуйте,
    буттю не видно кращої ідеї,
    ніж ставати якомога багатшими,
    нагромаджувати й домінувати
    над стражданням – єдиним
    притомним методом: нарощувати
    й віддавати, переповнюватись
    і випромінювати все можливе благо –
    єдина справжня формула доброти,
    перемога над голодом і злиднями,
    двосічного меча балансування –
    знання часу для леза і часу
    для лемеша, життя над усіма богами,
    fiat vita, pereat veritas! Прагнення
    любові над усіма принципами,
    citius! altius! fortius! Аби потонула
    війна у спорті, нехай досконалої
    гри немає, та треба поглибити хист
    присутності, цей тягар тут назавжди,
    допоки не винайдемо під нього важку
    атлетику, поки не зазіхнемо на утопію...

    Обкладинка: я + ChatGPT + Midjourney

  • Минуще

    Минуще

    …про час і про розвиток повинні промовляти кращі символи: вони мають бути хвалою і виправданням усього минущого!
    Творити – ось велике звільнення від страждань і засіб полегшити життя. Та щоб бути творцем, треба зазнати страждань та істотних змін.
    Ф. Ніцше, “Так мовив Заратустра”

    Ковадло творіння…
    Коли зіниця вийде з берегів – 
    нема руйнації, саме конструювання,
    все – одне, все – одно, вогонь
    роз’єднує і синтезує – знов,
    благословляю вічно тимчасове,
    час – кровоносна судина
    в плетиві пустоти,
    не триває – ніщо,
    та ніщо – не загублене,
    долоні майбуття дбайливо
    тримають спадок
    наслідків, і поступово
    з піску всіх зруйнованих веж
    відбудовує вежі
    любов…

    17.11.2019

    Обкладинка: я + MJ

  • Ω

    Ω

    Мить безцільності – сума слів, немов
    ідеальний математичний вираз,
    дорівнює – 0, за.до.волення, коли
    стріла долетіла до, і вже в,
    і крутить нетривалий вир щонай-
    безпосереднішого існування, мир –
    сума всіх воєн – тане кавою на язику,
    квітка – сума всіх фотосинтезів –
    снить під солодкий бджолиний гуд,
    омега увінчує твою одиницю, у висліді –
    музика, тендітний танок тиші та звуку
    від суперструни до арфи в грудях –
    постукує та вібрує...

    Обкладинка: я + MJ

  • Карго-маніфест

    Карго-маніфест

    Із першим кроком
    цей біль не припиниться,
    із дві тисячі першим – теж,
    але стане меншим – в цьому
    можу запевнити, адже той
    червоний ліс зі стежкою жарин
    попереду – єдиний шлях
    до волі, до ясності погляду,
    наскільки вже стане оптики
    у явленому безумовним
    проявити структуру, усвідомити,
    що помирають навіть боги,
    а значить, і це може бути подолано,
    хоч, може, й довго доведеться грати,
    відступати, в'язнути в соромі,
    спиратися на саму лишень
    звичку дихати, без гарантії
    перемоги у безжальній реальності
    ворушити стопами, так незграбно –
    спочатку, та легше стане потім,
    запевняю, но́ву даю заповідь:
    все не обов'язково має бути так,
    усе може бути інакше...

    Обкладинка: я + MJ

  • […]

    […]

    Усміхнений філософ
    із кинджалами під плащем
    промовляє: "Ножі
    перекуйте на скальпелі –
    стільки вмерло на лезі,
    що ніхто вже й не заспіває,
    будьмо хірурги, а не м'ясники,
    ковзає язик по нервах –
    стань скрипалем,
    і вздовж ноти надріз
    проведе у капелу тендітну 
    й зникому, де хор огортає
    таємні проходи до небачених
    досі скарбів..."

    Обкладинка: я + MJ

  • […]

    […]

    Крила душі величної
    не витягнуть тіло,
    побите сухотами,
    звірі мікроскопічні
    та смертоносні
    вгризаються в полотно
    ікони, сліпі до краси її,
    воля до здійснення
    жевріє вперто в очах
    облуплених, спазмить
    руки, врослі в залізо,
    в щелепах подвійного
    фронту нажаханий захват
    мегагерцю, горду корону
    вдягає мученик, і в світлі
    його орудують підземні
    мешканці, усувають наслідки
    життєдіяльності пошесті,
    бережуть вронену соколами
    мрію, загорнуту в капсид
    цинізму та розрахунку,
    повзають і торочать під носа:
    ми будемо жити,
    ми будемо жити,
    ми будемо жити...
    ...потроху, попри

    Обкладинка: я + MJ

  • […]

    […]

    Непостійність – свобода,
    непостійність – рана,
    кажуть, на пам'ять треба
    вузлики в'язати, то я
    затягую новоутворення
    доброякісні в префронтальній
    корі, аж віддає у скронях
    спазм й обсипає снігом,
    не вгамує жоден бог, крім
    квантового виміру і гравітації,
    на їхній розсуд залишаю
    зібрані скарби і мрії у своєму м'ясі,
    хай летять на щастя...

    Обкладинка: я + MJ

  • […]

    […]

    Світлі ідоли падають,
    забирають загарбливі тіні,
    з-під них розбігаються тварі,
    вгодовані в окупації,
    ти навіть не знала, що шахти
    пролягають під ніжною шкірою,
    ти завжди гадала, що можна
    за край ока штовхнути примару,
    але всі вони залишаються
    під повіком роїтись комахами,
    коли падають світлі ідоли –
    підіймаються чорні дзеркала,
    ти не можеш тепер не видіти,
    як у тебе ввіп'ялися жала,
    як сліпий під шкірою, в пошуках виходу,
    приречений в стіну врізатися,
    перезавантажуватися, коли
    рядки коду скінчилися,
    нездатний витримати
    всі ці знаки питання далі,
    і не знати, що можна інакше,
    око може себе побачити
    поза звалищем мертвих клітин,
    що можна освітити підземні ходи,
    знайти вихід, приручити тварин,
    пізнавщи їхні пащі та їхню здатність
    любити, по той бік світлих ідолів.

    Обкладинка: я + MJ

  • Безнадійна наполегливість

    Безнадійна наполегливість

    Жодне не стоятиме віками,
    але від того не зникає прагнення
    складання дрібок у мозаїки,
    нашарування ознак існування,
    діалоги рук і всього, що поза,
    малий упертий вавилонянин
    хоче, щоб війна танцювала –
    в реакторі, мирний атом
    опанованого зла, проектування
    ігрової зали ітераціями навмання
    триває, суцільні помилки і руйнування,
    але все-таки щось вимальовується,
    бо тенденція зберігається так само,
    як і каміння, віками, десь на рівні ДНК.

    Обкладинка: я + MJ

  • ВишиванДНК

    ВишиванДНК

    Пальцями Брайлем на полотні:
    кожна нитка зберігає рух ігли,
    кожна нитка зберігає намір краси,
    який не зникає від народження
    кохання, який не зникає, коли ми
    зникаємо, руки весь час заплітають
    квіти у коси дезоксірібонуклеїнової
    кислоти...

    Обкладинка: я + MJ

  • Кульбаби

    Кульбаби

    Ані планети "Б",
ні часу "Б",
багатовимірна
спіраль – блакитна
мрія, тут і зараз,
б'є́мося об стелю,
кульбаби у пітьмі,
і Сонце нам завжди́
у перспективі
вже протягом десятків
поколінь, малюємо
його в пилу кривими
лініями, стигнуть плани
у сталевім зернятці
терпіння, у надії, що вода
крізь парость виточить
каміння, і гратиме
арпеджіо проміння
на стомлених без-сонням
віях під ковдрою весняних днів...

    Обкладинка: я + MJ

  • Зґарда

    Зґарда

    Зґарди дряпають
голу шкіру,
немов кошеня оксамит,
проступає вишивка
з льону на тіло,
і шипотом хвої
у тілі шумить,
з бережечка надійного
гуляти навшпиньки
між нечистої сили
вабить сопілка
в вечірню блакить,
розтинає пізнання
одіж відьми,
і по той бік відомого
бачить світ...

    Почитати про зґарди

  • Джерело світла

    Джерело світла

    Спочатку було світло.
    Світло було порожнє.
    Спочатку була пітьма.
    Вона була теж пуста.
    Коли вони закрутилися,
    все – сталося, і все –
    відображення двох
    порожнеч одна в одній,
    тож кожна людина –
    так само вегетативна,
    як вектор, що тягнеться
    вздовж чистого аркушу,
    поки перо не стикається
    з ворсом паперу, і його
    ідеальна пряма не збивається
    з рівноваги, присутність
    води пізнається, коли
    лицем Місяця раптом
    розходяться брижі в
    момент хвилювання,
    і ось той момент, що
    замішує каву, той момент,
    що торкається неба
    допитливим пальцем,
    коли рука являє білизну
    між рядків, є найближче
    до того, що може
    назватися "бог"...

    Обкладинка: freepik