[…]

І ось на світі
тільки ми і смерть,
порожні храми –
кістяки богів –
немов зачепи
карабінам сподівання
на любов, яка лише
всередині, її нема
на небі, ендемічна
клітині, вона живе
в складній організації
кислот, і починається
як ярість новонародженого,
обіцянкою у візерунках
калейдоскопічних
під повіками, коли
летиш на дотику
присутності та сну,
і містить кожен рух 
барвисте благо, ті
порожні храми
перетворимо на
шкаралупу тверду,
захист від безумства
буревоїв далини,
мов насінини – квітів,
квітів, безглуздих
вибухів любові
в пустоту...

Обкладинка: я + MJ