Темні смуги починаються,
світлі смуги лише починають,
ворухнути хоч м'язом під обваленими
плитами, вдихнути краєм легень,
згадати вчасно "помирати зібрався,
а жито сій", шепотіти собі "я - кульбаба",
клітини ділити, поширювати ентропію,
ворожий пил змішати зі своїм і
мурувати мегаліт, на який обіпреться дім...
Обкладинка: я + MJ
Пальцями Брайлем на полотні:
кожна нитка зберігає рух ігли,
кожна нитка зберігає намір краси,
який не зникає від народження
кохання, який не зникає, коли ми
зникаємо, руки весь час заплітають
квіти у коси дезоксірібонуклеїнової
кислоти...
Обкладинка: я + MJ
Крихти на столі Долі,
крихітні перекотиполя,
підсунься поближче до джерела
невидимого світла, ми
не припинимо бути крихтами,
проте кожна трошки також
випромінюватиме, і в загаченому
просторі стане на люмен світліше,
асфальтобетон віддасться тріщинам,
над руїнами вежі вщент знищеної
колоситимуться згодом радіоактивні
кульбаби.
Обкладинка: я + MJ
Шахта гути бога
крізь хребет пірнає
в тінь, відкинуту
польотом світла
через простір,
стривожений трим
матерії, збудженої
з вічних снів,
звук первинний
крізь флейту могутню
небачений влаштовує
цирк божевільних
конторцій, дивись - які,
й між ними - ми,
згрібаємо борошно
й місимо насущний
хліб, загущене тепло
благословення зірки
у літерах на скоринці,
впаде в живіт,
у голову луна злетить,
загасне повільно,
зависне тиша дивовижна
вбрана у відблиски
поміж вій...
Обкладинка: я + MJ
У брині марева святі
плетуть порфіри
лицарям, які пішли
за хмари марш-кидком
на порятунок світу,
нитки під пальцями
співають жалісно,
і дивляться
мироточиво, аби
був легше шлях,
аби ковзало легше
пір'я шкірою вітрів,
аби щастило в горлі
вогняного виру дістати
світло й оселити в очі
тим, кого так сильно
полюбили, кому вернутися
навіть без дихання
заприсяглись...
Обкладинка: я + MJ
Згори гостро гола
блакить агресивно
цілує у мозок, аж
стогнуть судини
від того, як спогад
потужно зринає
з нейронної глибини:
вісь із 37 весен
лоскоче й солодко
спазмує мить,
туго стягнутий докупи
ганглій мерехтить
віночком із квітнів,
у волоссі трави
щось неймовірне
розправляє плечі
над усім, що горить...
Обкладинка: я + MJ
Розкрилася раптом присутність симфонією щемливих сердець,
квіток, що співають, дзвенять, кричать нетривалими
вузликами всесвітнього нерву, спазмує губи ця музика
тремтіння пелюсток, імлить горизонт пилок,
коли пускаємось берега, осідає на тернах,
терпне часу ковток, б'ється в животі захоплено
метелик, ой леле, леле, лелять вогники
зірок, розсіяні над полем смерті...
Обкладинка: я + MJ
Хто знає – зі світла
спускається в тінь,
у відсутність занурює
руки поволі, вставляє
полімер між зубів, щоб
не стерти їх об зане-
покоєння, тестує, на-
скільки далеко сягне
вогонь, скільки вже його
є в долоні, ця діяльність
позбавлена будь-якого
сенсу, ця діяльність
позбавлена будь-якого
значення, ця діяльність
просто саме життя,
з тих пір, як промінь
звився протуберанцем,
торкнувся зернятка
гарячим пальцем,
зрушив маятник серця
у мовчанні, й потягнулося
дерево у два спрямування,
що більше вбирає світла,
то далі у пекло свердлить,
що величніші емпіреї –
жахливіші глибини смерті,
що більша любов – щільніше
стискаються зуби, хто знає –
робить собі вакцинації згуби
бо в садах високих надій
мацаки чудовиськ завше
в'ються за стопами,
та лоскоче парость чорна
у хребті...
Обкладинка: я + MJ
![[…]](https://www.amorfati.in.ua/wp-content/uploads/2024/04/0_016.png)
Скинулись копІйками,
скинулись життями,
скинулись кінцівками
та ще якими травмами,
скинулися мріями,
скинулись родинами,
скинулися друзями
та ще якими рідними,
скинулися твердістю,
скинулися м'якістю,
скинулись, що майже
ніц нічого не зосталося,
й от сидим та крутимо
млини вже по інерції,
зжирають жорна трупи,
але дещо вже потерлися,
і я в душі вже не їбу,
куди ми всі прикотимось,
з-під лоба зирю у імлу,
скидаю щось по змозі...
Обкладинка: я + MJ
![[…]](https://www.amorfati.in.ua/wp-content/uploads/2024/04/0_28.png)
Реальність кліщами
додолу тягне куточки
губ, мужики з жінками давно
не танцюють, збирають
гривні, рахують трупи,
хз, яким чином досі
рухаються, хз, яким
чином справляються
з сумом, мабуть, уже
просто на автоматі,
мабуть, вже ні з чим
ніхто не справляється,
звичка боротись, мов звичка
бути – єдине, що залишається...
Обкладинка: я + MJ
Все те, що не візьму з собою,
синій шепіт квітня в білих квітах,
розсіються руки – впаде піском,
розсіється серце – розтане дзвоном,
і бога відсутності я про одне молюсь:
нехай гравітація втримає мене вдома...
Обкладинка: я + MJ
Сміємося з жаху,
щоб утамувати нерви,
свідомі ціни, яку, ймовірно,
здере з нас доля, але ніколи
не скажу, що тебе "забрали",
до кінця твоя на все буде воля,
бо знаєш прекрасно криву
стежину, бо знаєш чудово,
крізь які вона пролягає брами,
та попри все, можливе та
неможливе, хочеться, аби
вижив, аби дістався
тієї вершини, якої бажаєш...
...тепер я знаю, чуваче,
що значить без надії
сподіватись.
Вісцеральна облуда
духа, настояного в трясовинні,
краде світовий вогонь,
аби підпалити покручену парость
хордових й обернути на смолу,
якою вона тамуватиме голод,
бо їй хочеться жити, і ця
війна – на виживання, війна на
клітинному рівні, тотальне взаємне
заперечення недосконалого організму
й жаху відкинутої ним тіні,
безкінечного народження смерті
з вирви брунатного задоволення,
що проростає пухлинами у храмі
соми, соки жлуктити хотіла б вічно,
заплутаний мацаками хтоні, гуманоїд
хворий тягне це дишло, таврований
злиднями, хоче порвати кільце неволі,
стати пряміше, до неба ближче,
вдихнути глибше, та в роті все одно
присмак крові, єдиний аркуш
заплямований помилковими рішеннями,
видиратися з багна значно довше, аніж
розраховували, значно складніше...
...лежить, утомлений, виснажений,
перебирає проте колінами й пальцями
долі секунди, відсутністю вибору втішений,
навіть якщо почате не буде закінчено,
з його тканини в болотну лабораторію
вийде штам нової історії, що порушить
руйнівний статус кво паразитократичний,
недосконалий організм запихує в рота
хтоні стратегічну бомбу з вірусом любові...
Я сам написав, що «зрозумів хіпанів, роби любов, не роби війни», але насправді це дуже дивні заклики – любити. Як наче можна повернути якийсь вимикач усередині і почати любити… Як виростити любов? Як заразити нею? Яка для цього потрібна комунікація? Навряд чи вистачить штрикань «люби! люби!» І не завжди любов повертається любов’ю. Мабуть, усе, що можна зробити – то робити любов за наявності такої всередині, перш за все – заради себе самого, а вже потім – у сліпому сподіванні, що посіяні зерна дадуть збіжжя. Поза цим починається наука суспільного гуртожитку, де любов не на першому місці, хоча мета спільна – сяка-така гармонія, з урахуванням і менеджментом усіх контрадикцій.
Відповідь на своє вранішнє питання я знайшов у власному ж тексті, коли збирав вірші для майбутньої антології.
Любов існує на рівні біо-
логії, в тремтінні клітин,
що виходять на світло,
і не розуміють, що діється:
хто вони? що вони?
Тиснуться одне до одного,
рухаються крізь непевність
у довічній сліпій експедиції,
і на фоні планети порожньої
одне одному так радіють,
що усмішки стають хімією
й переважують біль…
•••
Корисно все ж перечитувати своє. Бо, на жаль, не всі одкровення тримаються в пам’яті…
Дуель “150 секунд” від Андрія Рассказова-Ковалевського сьогодні нагадала мені мілонгу, де кожен з учасників може співставити себе з іншим. Боротьба в даному випадку лише засіб для підкреслення поєднаних відмінностей. В результаті утворюється пістряве рядно, яким тішаться як автори, так і вдячна аудиторія.
Зайняв почесне ІІ місце, що дало змогу доєднатися до плеяди авторів, яких надрукують у майбутньому альманаху. Радий і захоплений цим фактом, адже вже дуже давно не мав змоги побачити своє слово на папері. Сусідство з достойниками підсилює втіху.
Вдячний дуелянтам і дуелянткам за чудовий вечір! 🙏
Голова здійнята знову падає в сон, від наміру гострого лишається м'ясо й шун'ята, підійматися вдається на автоматі, заведеному задовго до, нерви, вибиті з ритму давно, звикають до перманентної відсутності ладу, символи покриває кров, тільки вартість продовжує падати, з утомою стрінеться втома, і будуть удвох горювати, колись, через років сто, може, виплачуть усі рани, і хиткою ходою з-за столу поплентаються будувати...
Обкладинка: я + MJ
![[…]](https://www.amorfati.in.ua/wp-content/uploads/2024/03/xsimko_wanderers_in_the_austere_rocky_tundra_landscape_dark_rom_5f1ba350-844a-4cc4-9be2-92af7f4894f6.png)
Кажуть, перед смертю час розтягується в нескінченність, я сподіваюся, там ми підемо ландшафтами вільними в напрямку Сонця – разом, уздовж цієї суперструни, де немає потреби у жодному сенсі, бо ти вже там, де сенс...
Обкладинка: я + MJ
Коли облущилася
фреска бога з-під повік,
усесвіт вируванням див
щемких постав, крізь отвір
в куполі самотний
зойк життя маленького
вдивляється в зеніт,
у ньому відбивається
зоря, палахкотить під
ребрами й поза очами,
мова цифр таємницями
мигтить і тріпотінням
нервів розсипається,
дух навчається розмовляти
з усім, що було по той бік,
і так усе до себе
повертається...
Обкладинка: я + MJ
Садок вишневий коло хати –
з бункером, оснащеним
системою водопостачання
з фільтрацією та каналізацією,
з вентиляцією, гідропонікою
й бетонним тунелем до другого
виходу, арсеналом з тактичних
дробовиків АА-12, з якими
може впоратися навіть дитина,
й чималою кількістю магазинів,
й кількома ящиками гранат
в оточенні консервації,
глибоко, сталево затишно
в сталевих обіймах, тепло родини
отримає бронік, і все буде гаразд
у нас...
Обкладинка: я + MJ
Кожний nach обтрушує шлак зі стінок шахти, вібрує поверхня тунелів порожніми дзвонами, протяг формує туманність пилогазову, забирає кудись у вакуум плавати, на траву осідати снами, чия якість не матиме жодного значення, але це нестрашно...
Обкладинка: я + MJ
![[…]](https://www.amorfati.in.ua/wp-content/uploads/2024/02/xsimko_a_dirty_bald_man_laying_on_the_burned_ashen_field_and_th_b8f79762-08b3-4d00-bcd6-9021d11cf187-1-e1707462144199.png)
Не надто важить колір самотньої цятки між цяток на камінці, та очі її вміщують стільки неба... й послання далеких зоряних систем іскрують у краплині темної води її, без розуміння, та з відлунням захвату...
Обкладинка: я + MJ
Тягар заповітів на шиї, в руках металевий колос, у лещатах пульсують надії, жене воювати свобода, свобода – то не сьогодні, свобода наза́вжди завтра, свобода – прозора мрія, за яку прийнято помирати, у небі вальсують стихії, в окопах суворі солдати, вбиватимуть, не загинуть, сподіваюся, за свободу, бо хочеться дуже жити, собі хочеться та іншим, хати́ мурувати, саджати сади, з дитиною грати, сміятись... та не сьогодні, тато ще поки на екрані лиш...
Обкладинка: я + MJ
Це хлопчик, який полюбив
свій страх, очі замотав
бинтами, перевернутий
трон змонтував і прикрасив
глиняними черепами, сам
себе коронував терна́ми,
поста́в монархом власноруч
написаної драми, сам собі
диявол, сам собі коса
поперек адамового яблука,
епітимію наклав собі сам,
сам себе ритуально став
убивати – а всьому причина
одна зернина дрібна́, смішна́
причина, яка потрапила у браму
не того горла, стала абсурдним
наріжним каменем в основі
шахти храму, стала антрацит
душа до пожеж регулярних
звикати, стала себе сама
у горнило життя закидати,
нашаровувалася пітьма роками,
ховала кістки й сміття у саван,
бо не мали ми іншого матеріалу
для мурування свого "я", не мали
іншої домівки, аби прикрашати...
...тепер-от сидимо вдвох у тронній
залі, на очах Аріадни,
ворушимо скалки вугілля,
одне в одного в очах
віддзеркаленнями... ставимо
питання й навчаємось відповідати...
Обкладинка: я + MJ
Бачив світло в очах паразитів, таке мертве ззовні, тепле зсередини, в житті кожної тварі бога порівну — хоч змагаються насмерть форми — бо кожна гидота теж зоряний попіл, і попіл кублиться, утворює колір, нагромаджується в силуети, в'ється рядками історій, як заковтують одне одного в ритуалі плоті, й кожній частці завданого болю є частка ненависті, ланцюгом руйнації прокладається шлях любові, у війні винаходиться мир, дихають хробаки уві сні, задоволені, здіймаються левіафани над морем брудним, щоб відчути себе живими, благословенна котиться планетою сваволя під прапорами світлих мрій — де з тобою ми опинимося в ході злої гри? — загибель спіткає чудовиськ, загибель спіткає достойників, слід, що лишиться в космосі з то́го, такий жахливо незначний, але втім...
Обкладинка: я + MJ
Коли виплеснеться хвиля біому планети у зовнішній простір, перед обличчям померлих зірок так само колихатиметься у невагомості сміття дріб'язкових безладь у життях прямохідних приматів, пиха, паразитизм, боягузтво, брехливість, примхи, помИлки, приховані зрадливі потяги, тяжіння до вбивства, театр проекцій, цирк претензій, хробаки недовіри і ще бозна- скільки різновидів пошесті комашитиметься космічним пилом, проступатимуть виразки крізь шкіру роками будованої статуї надлюдини в болючому світлі свідомості, в потоці світової стихії руйнуватиметься оздоблення святого місця доторкання емпіреїв з матерією, щоб застигнути в статусі кво, проступатиме краса кривизни крізь божественний епітелій статуї монстра, що відкидає довгу тінь героя за подієвий обрій, прокладаючи дорогу в невідомість крізь токсичні хмари міжзоряної суєти...
Обкладинка: я + MJ