[…]

У стіну мовчання врізаються хвилі... 
Солоний бетон неприступний і сірий...
Пальці покорчені мацають тріщини,
але не знаходять, і мозок судомиться:
Як просочитися крізь непохитну цю
даність? Де ця стіна – перед морем,
чи по́перек мене? Хочеться дуже
прорватися чи обійти її, та не знаю,
чи вдасться, багато таких уже були
ж бо... залишились примарами чужих
вірувань...

Обкладинка: я + MJ

Comments

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *