Позначка: психософія

  • Ultima Thule

    Ultima Thule

    У вої холодної порожнечі,
    що тне до самого хребта,
    між лементом колючих синусоїд
    ховається спів – це шум прибою
    в твоїй голові, де прокреслено край
    тривалого шляху пролитого у вакуум
    наміру безликого божества,
    жива речовина б'ється в берег чола,
    хапаючись безпомічно за відлуння
    болючого зіткнення в скронях,
    від присутності відділяє туман,
    і погляд провалюється у відсутність,
    обсипаються з речей слова,
    і нерозуміння новонародженого
    викривається з-під маски,
    океан розстроєного я бовтається
    дисонансом у мушлі вуха, поки той,
    хто залишається, шукає тонку тоніку
    тінітусу, нитку рятівну в лабіринті
    неіснування напрямків – не простір,
    не стіна – впритул до лиця
    притулилась реальність, і в точці
    абсолютної розгубленості постало
    завдання в мовчанні між нот
    намалювати щось, належне тобі однóму...

    Обкладинка: я + MJ

  • Тренодія

    Тренодія

    Зачепися, душа,
    за пил, за пилок, за котяче хутро,
    за стебло будяка, за кульбабин пух,
    за яку там ще незначущість –
    щоб не знесло хвилями ентропії,
    щоб залишитися тут, навіть як
    пам'ять витре жорстоке море,
    бо саме тут були найкращі хвилини,
    бо саме тут були найвитонченіші минути,
    бо саме тут були ми, бо саме тут було я,
    бо саме тут не прижилося коріння,
    але саме на цей ґрунт спиралося в спробах,
    зачепися, душа, зачепися, мій марний погляде,
    збайдужій до правди сумної із уст освічених,
    тримай біля серця у коханні й захопленні створене,
    нехай, рано чи пізно, життя яросне й зболене
    стане світлим потоком матерії переродженої,
    я люблю своє й своїх, наскільки на те спроможний,
    і зараз, і, може, тоді, коли станемо плазмою наднової...

    Обкладинка: я + MJ + Ps

  • ¿Жонглер?

    ¿Жонглер?

    Рівновага того, в кого двадцять рук,
    і у кожній руці по мотузці з планетою на кінці –
    необхідність танку́, малювати у просторі круг,
    необхідність стискати й тягнути їх,
    щоб не зірвались і не зринули у пітьму,
    щоб не зіткнулись, ламаючи кільця орбіт,
    в того, в кого двадцять рук, кожна рука гудить,
    руки гудять, і він ловить між них унісон,
    регулюючи інтервал, регулюючи натяжіння
    м’язів і мотузків, поки вирівняється тон
    рівновагою архітектур, поки тиша не зазвучить
    строєм сну мудреців і будд, строєм так,
    як ти маєш буть, строєм, чутним далеко не всім,
    хіба тим, в кого теж двадцять рук,
    хто теж ловить звук, тримаючи вже – тебе
    з того краю мотузки, між своїх планет.

    Обкладинка та графіка: я + MJ + Ps

  • Стабілітрон

    Стабілітрон

    Сонцю важко піднятися –
    проваджу техногенний ритуал,
    впираючи кран у потрощені
    плити вчорашнього дня,
    коси нервів у тросах строплю
    до проміння, і "віра!" щосили
    до себе кричу, на зіниці червоний
    серпанок лягає, у марення
    котяться сни, невідчутним
    ортезом стискає хребці –
    в обіймах тримає надія на дні,
    жалісно арматура витягує серенади
    деформації – схоже, що ми
    не зламалися, схоже, що ми
    всто́яли (принаймні, по́ки що),
    хоча конструкцію хитає у хибкій
    рівновазі, картина світанку
    сяк-так тримається (принаймні,
    не падає), і сонячне око
    з-під повіка на горизонті
    милується тепло на мою любов
    (скільки вже її залишається...)

    Обкладинка: я + MJ

  • Живі ланцюжки

    Живі ланцюжки

    Історія тримає
    в полоні жалю,
    саднить розтерта
    залізом душа,
    забитий епітелій
    завтовшки в броню
    від опадів злих
    покриває іржа,
    та хто має терпець –
    той буде митець,
    лід на мозку врівноважує
    лаву на серці, люди
    тягнуться на край безодні
    ланцюжком, люди
    витягують з безодні тварин
    і людей, з мінусів повертають
    положення в нуль,
    колись перетнути межу в плюс,
    може, стане сил...

    ...коли піраміди потвор
    під натиском упадуть...

    Обкладинка: я + MJ

  • Майбутнє спить

    Майбутнє спить

  • Вісцеральний зеніт

    Вісцеральний зеніт

    Допоки обрій проковтне Світило,
    надИхається поки дух на верховині,
    поки вакуум нудьги потягне за живе
    й порве тканину, поки нап'ється літа
    плід і стане до падіння – ми жуватимем
    зеніт, здобутий агропромом з мороку
    благословенний хліб, який метеликами
    випурхне в живіт, осяє мегаліт
    люмінісцентним тлінням...
  • Передзвін

    Передзвін

    Передзвін порожнечі
    довкола споглядача,
    природа послідовно
    нищила всі концепції
    світобудови, поки не
    залишився тільки тінітус, 
    розвіялися глиною сухою імена,
    губ торкається тиша,
    ми на березі великого Заново —
    пишемо пальцями по воді
    вірші, воді лоскотно,
    вона усміхається...

    Обкладинка: я + MJ

  • МЕТАМІСТА – Розклад виступів

    МЕТАМІСТА – Розклад виступів

    📻Друзі! Зараз уже маємо розклад найближчих наших з Діаною Веллс виступів. В разі змін будемо повідомляти. А поки що вимальовується наступна картина.
  • Оптимізм

    Оптимізм

    Плач за жменею вчорашніх днів
    в абстракції утопить погляд, та
    з майбуття простягнені гілки
    розбавлять усміхом гіркоту,
    ми станемо землею всі, хіба
    не честь – глибока й безумовна? –
    зростатимуть із нас дерева,
    й наші душі шелестітимуть у крони
    на долонях...

    Обкладинка: я + MJ + Ps

  • Доксологія

    Доксологія

    Слава Космосу
    за наполегливість
    білкових структур,
    за резильєнтність
    їхню, за здатність
    повзти, за здатність
    зламаному зростатися,
    за здатність обіймати
    літери шрамів й навчатися
    танцювати, переступаючи через
    марність, за здатність
    серця повільно стискатися
    на межі атомізації,
    але достатньо довго,
    щоб колись піднятися
    й засяяти з-під ковдри
    гібернації, зрештою,
    за здатність
    померлому – тривати,
    хоч би й без форми,
    хоч би й без пам'яті,
    сполукою но́вою з
    кожним атомом,
    підтримувати поступ
    інформації до небачених
    досі ігрових майданчиків
    простору й часу,
    навіки слава, амінь.
  • […]

    […]

    Загадка в міопії,
    коли з очей знято будень,
    за мо́стом нудьги
    блукає відповідь
    з гіллястими ро́гами,
    глузд розслабляється
    і засинає в неї на спині,
    несе божественний звір
    поволі у сновидіння...

    Обкладинка: я + MJ

  • Amor Fati

    Amor Fati

    Най мудрість Водню
    та збагаченого Урану
    вказує напрям до
    вдосконалення
    емоційної гами,
    агресивні дгарми
    накидаються батогами,
    танок перетворює шрами
    на каліграфію, ознаку
    участі твоєї в малюванні
    на тілі долі твоєї,
    марну лише тому,
    що нерозшифровану
    знавцями усталених мов,
    проте твоє кохання з нею –
    справа потаємних нот
    між рядками стандартного коду,
    десь там, у невидимих променях,
    десь там, у нечутних частотах,
    із кожним кроком згори та вгору
    вивчаєте одне одного імена
    навпомац...

    Обкладинка: я + MJ

  • […]

    […]

    Темні смуги починаються,
    світлі смуги лише починають,
    ворухнути хоч м'язом під обваленими
    плитами, вдихнути краєм легень,
    згадати вчасно "помирати зібрався,
    а жито сій", шепотіти собі "я - кульбаба",
    клітини ділити, поширювати ентропію,
    ворожий пил змішати зі своїм і
    мурувати мегаліт, на який обіпреться дім...

    Обкладинка: я + MJ

  • Бурмена тканина ІІ

    Бурмена тканина ІІ

    За краєм слова мова зіслизає у хребет
    уздовж барабанних перетинок,
    з белькотінням перетворюється на дотик
    до берега, коли час і відстань подолано,
    омріяні обійми зімкнуто, омріяне завтра
    стало сьогодні, на сон схоже, бо, може,
    зрештою, пункт призначення там, де сон,
    за краєм слова, де галуззя нейронів
    розчахнуте зі спинного мозку в космос
    і сАме ядро Землі, в цьому дереві вібрує
    доторк – безпосередня механічна взаємодія,
    наступна ітерація мови, коли відчуваєш
    дещо більше, ніж просто ти...

    Обкладинка: я + MJ

  • Буремна тканина

    Буремна тканина

    Нервова тканина
    наповзає на порожнечу,
    кублиться під тиском
    великого вибуху – ганглієм,
    наче билом, готовим ударити
    в дзвін просвітлення,
    металом розтечеться
    молитва, зрезонує із серцевим
    ритмом, розкриє потаємні
    глибини, де згорнувся сенс 
    в інфрачервоному спектрі...

    Обкладинка: я + MJ

  • Чорна райдуга

    Чорна райдуга

    Сонце свободи світить усім,
    та кривавий обов'язок кидає
    тінь, тривогу вводить у мозок
    тупим вістрям іржавої маячні,
    що від неї не можна натягнути
    ковдру на голову, на болотах
    прокинувся п'яний Фенрір, і він
    не дискримінує нікого, однаково
    жере всіх, йому байдуже до
    кольору шкіри, субкультури,
    релігії, статевої орієнтації, ґендерної
    самоідентифікації, громадянської
    позиції, він просто харчується
    трупами, а потім у храмах облизує
    золото бога любові, який навчає
    ненавидіти, тому кожному доводиться
    чомусь навчитися, кожному доводиться
    щось зрозуміти, наприклад, ці́ну
    й значення зброї, наприклад, про
    наслідки вчорашнього політичного
    вибору, наприклад, про тендітність
    миру та тонкість цивілізаційної
    плівки над безоднею зубастого
    гармидеру, про умовність меж між
    цис і квірами, ми в одному човні
    маневруємо між щелепами Фенріра,
    слабкі й сильні, під нашою ковдрою,
    зшитою похапцем з усього, у що
    можна було повірити, ховається
    безцінна Зірка, і все тепло, що
    лишилося в світі – на нас таких-
    сяких...

    Обкладинка: я + MJ

  • Жито

    Жито

    Темні смуги починаються,
    світлі смуги лише починають,
    ворухнути хоч м'язом під обваленими
    плитами, вдихнути краєм легень,
    згадати вчасно "помирати зібрався,
    а жито сій", шепотіти собі "я - кульбаба",
    клітини ділити, поширювати ентропію,
    ворожий пил змішати зі своїм і
    мурувати мегаліт, на який обіпреться дім...

    Обкладинка: я + MJ

  • ВишиванДНК

    ВишиванДНК

    Пальцями Брайлем на полотні:
    кожна нитка зберігає рух ігли,
    кожна нитка зберігає намір краси,
    який не зникає від народження
    кохання, який не зникає, коли ми
    зникаємо, руки весь час заплітають
    квіти у коси дезоксірібонуклеїнової
    кислоти...

    Обкладинка: я + MJ

  • Уран

    Уран

    Крихти на столі Долі,
    крихітні перекотиполя,
    підсунься поближче до джерела
    невидимого світла, ми
    не припинимо бути крихтами,
    проте кожна трошки також
    випромінюватиме, і в загаченому
    просторі стане на люмен світліше,
    асфальтобетон віддасться тріщинам,
    над руїнами вежі вщент знищеної
    колоситимуться згодом радіоактивні
    кульбаби.

    Обкладинка: я + MJ

  • Пекарня

    Пекарня

    Шахта гути бога
    крізь хребет пірнає
    в тінь, відкинуту
    польотом світла
    через простір,
    стривожений трим
    матерії, збудженої
    з вічних снів,
    звук первинний
    крізь флейту могутню
    небачений влаштовує
    цирк божевільних
    конторцій, дивись - які,
    й між ними - ми,
    згрібаємо борошно
    й місимо насущний
    хліб, загущене тепло
    благословення зірки
    у літерах на скоринці,
    впаде в живіт,
    у голову луна злетить,
    загасне повільно,
    зависне тиша дивовижна
    вбрана у відблиски
    поміж вій...

    Обкладинка: я + MJ

  • 37

    37

    Згори гостро гола
    блакить агресивно
    цілує у мозок, аж
    стогнуть судини
    від того, як спогад
    потужно зринає
    з нейронної глибини:
    вісь із 37 весен
    лоскоче й солодко
    спазмує мить,
    туго стягнутий докупи
    ганглій мерехтить
    віночком із квітнів,
    у волоссі трави
    щось неймовірне
    розправляє плечі
    над усім, що горить...

    Обкладинка: я + MJ

  • Гравітація

    Гравітація

    Все те, що не візьму з собою,
    синій шепіт квітня в білих квітах,
    розсіються руки – впаде піском,
    розсіється серце – розтане дзвоном,
    і бога відсутності я про одне молюсь:
    нехай гравітація втримає мене вдома...

    Обкладинка: я + MJ

  • Viscerium

    Viscerium

    Вісцеральна облуда
    духа, настояного в трясовинні,
    краде світовий вогонь,
    аби підпалити покручену парость
    хордових й обернути на смолу,
    якою вона тамуватиме голод,
    бо їй хочеться жити, і ця
    війна – на виживання, війна на
    клітинному рівні, тотальне взаємне
    заперечення недосконалого організму
    й жаху відкинутої ним тіні, 
    безкінечного народження смерті
    з вирви брунатного задоволення, 
    що проростає пухлинами у храмі
    соми, соки жлуктити хотіла б вічно,
    заплутаний мацаками хтоні, гуманоїд
    хворий тягне це дишло, таврований
    злиднями, хоче порвати кільце неволі,
    стати пряміше, до неба ближче,
    вдихнути глибше, та в роті все одно
    присмак крові, єдиний аркуш
    заплямований помилковими рішеннями,
    видиратися з багна значно довше, аніж
    розраховували, значно складніше...
    ...лежить, утомлений, виснажений,
    перебирає проте колінами й пальцями
    долі секунди, відсутністю вибору втішений,
    навіть якщо почате не буде закінчено,
    з його тканини в болотну лабораторію
    вийде штам нової історії, що порушить
    руйнівний статус кво паразитократичний,
    недосконалий організм запихує в рота
    хтоні стратегічну бомбу з вірусом любові...
  • ¿Любов!

    ¿Любов!

    Я сам написав, що «зрозумів хіпанів, роби любов, не роби війни», але насправді це дуже дивні заклики – любити. Як наче можна повернути якийсь вимикач усередині і почати любити… Як виростити любов? Як заразити нею? Яка для цього потрібна комунікація? Навряд чи вистачить штрикань «люби! люби!» І не завжди любов повертається любов’ю. Мабуть, усе, що можна зробити – то робити любов за наявності такої всередині, перш за все – заради себе самого, а вже потім – у сліпому сподіванні, що посіяні зерна дадуть збіжжя. Поза цим починається наука суспільного гуртожитку, де любов не на першому місці, хоча мета спільна – сяка-така гармонія, з урахуванням і менеджментом усіх контрадикцій.

    Відповідь на своє вранішнє питання я знайшов у власному ж тексті, коли збирав вірші для майбутньої антології.

    Любов існує на рівні біо-
    логії, в тремтінні клітин,
    що виходять на світло,
    і не розуміють, що діється:
    хто вони? що вони?
    Тиснуться одне до одного,
    рухаються крізь непевність
    у довічній сліпій експедиції,
    і на фоні планети порожньої
    одне одному так радіють,
    що усмішки стають хімією
    й переважують біль…
    •••

    Корисно все ж перечитувати своє. Бо, на жаль, не всі одкровення тримаються в пам’яті…