Доми металу сповніть металом,
нехай спортивна пісня дзеленчить
і гупає здолання гравітації, коли
сталевий м'яз викривлює довкола
себе час, нехай триває свято в
олімпійських селищах, нехай розпише
простір карколомний рух, коли
майданчик – полотно священній
геометрії, коли танцює в тілі
математика за руку з духом,
і над трибунами шумить єктенія
тріумфу: Citius! Altius! Fortius!
Citius! Altius! Fortius!
Обкладинка: я + MJ
Інтелект – не константа,
мораль – не порятунок,
добре – зліплене зі злого,
у світла – праматір пітьма,
це банальне софістикування
оголює положення, у якому я
опинився, ідеал відмирає
у марафоні на виснаження,
облущується фарба й металеве
покриття, оголюється сороміцький
політекономічний скелет,
цей сумний кадавр тліє й
досі тим дарує світло вірянам
у благословенних шорах, та
реальність брутальна попереду
не готує нічого, крім чудовиськ,
і я не маю певної відповіді,
просто стискаю ганглій у голові
й переходжу в режим прямоти
пошуку рішень щонайбільш
нагальних проблем, починаю
потроху місити у тиглі гній –
ліпити іграшкову фортецю,
можливо, це жорстоке навчання
дощами відчаю марно не минеться,
й щось на сірому ґрунті зросте?..
Обкладинка: я + MJ
![[…]](https://www.amorfati.in.ua/wp-content/uploads/2024/12/xsimko_spiral_world_is_rising_up_into_the_sky_as_the_curve_th_f317996c-ac8c-4510-98d8-ad4c21949951_1.png)
Процедурне генерування ландшафту
обіцяє безкінечну подорож
крізь простір варіацій
з мінімальними повторами,
цей вимір не сферичний,
він – спіраль Архімеда,
досконала планета
в досконалій системі,
дерева-дерева, кущі, квіти, трави,
комахи, птахи, риби, звірі і люди,
міста, села, транспортна інфраструктура,
і вода, вода всюди, питна і солона,
в болотах, джерелах, річках і озерах,
морях, океанах і в атмосфері,
стікають вздовж ока, лунають у вухах,
у носі та на язику реагують,
на шкірі шумлять посеред волосків,
і серце схвильоване швидко вібрує,
і тіло торує нерівний маршрут
нізвідки в нікуди...
Обкладинка: я + MJ
Колосальна воронка
молодого бомбардувального циклону
всією своєю потужною міццю
у нисхідній спіралі в часі фокусується
в одній точці – аби посунути дрібку
на міліметр...
Обкладинка: я + MJ
М'який білий шум
грає з тишею в сутінках,
мінус уповільнює ходу,
розгортає подих, проводить
у потаємний вимір, схований
за буднем, предмети набувають
нетипових для себе властивостей,
здається, що руку лише простягни –
торкнешся сновидіння,
як згори, так і знизу, а отже – ти майже
літаєш, а отже – майже все можливо,
збирає світло з неба біле диво,
сідає на вії пестливо, єднається
з джерелами солоної води, річки
щоками котяться, знеболюючи
гострим краєм набряклі обриси душі,
я спитав колись давно в колеги:
"Чому це так вражає?" – він відповів:
"Лазери..."
Обкладинка: я + MJ
Вона стогне, коли я вилизую її анус,
надсилаю телеграми ниточками нервів
у надра голови, де душа її стискається
від насолоди, змушує мене усміхатися
і продовжувати торкатися забороненого
у плині течії оголеного справжнього,
ідея проста: секс не для того, щоб кінчати,
а для того, щоб кінчати разом...
Обкладинка: я + MJ
Над світом,
але під хмарами,
в руках металеві нерви
твого добробуту,
тягнуться від нас до обрію
на коромислах опор довгоногих,
вбирає стільки світла око від
блискавок, народжених парою,
заплетених довгими косами
у потоки гарячої кави,
у прання неспокійні спіралі,
в белькотіння смачне мультиварок,
в біганину робота-прибиральника,
у відеодзвінок на твоєму екрані
з усміхненими коханими...
Обкладинка: я + MJ
Навіть найпростіший предмет
розгортається квіткою формул,
короною чудовою чисел і літер
в очах спостерігача [е ма хо!],
переплітається з усім на світі
паростю любові та відторгнення,
так формується матриця
із фракталів, схвильоване море,
і навіть рекурсія сприймається
джерелом блаженного здивування [е ма хо!]
для того, хто став понад,
для того, хто досяг могутності
й сконструював золоте коло оптики [е ма хо!],
сфокусував у ньому промені ключем
на той бік початкового зору, побачив [е ма хо!],
як перетворюються атоми, граються
кванти, геніальний механізм простого
робить, позбавлений призначення й значення [е ма хо!],
порожній в осерді волі...
Обкладинка: я + MJ
Килимове покриття
ввібрало запах кави, поту,
електроніки й ідей,
на стелях підвісних налипли
корпоративні таємниці,
скло панорамних
вікон пам'ятає погляди –
мрійливі та тужливі, повні
віри в диво, що сидить
на верхніх поверхах і
дивиться поверх голів
на горизонт... лишились
тіні, й оголошення на сайті
про оренду...
Обкладинка: я + MJ
Ніж в основі доброти
твоєї клямрою тримає
купи стовбур дерева
життя, знання поведінки
підземних мешканців дозволяє
здійматися над й виділяти
з понівечених рис красу,
збирати мозаїку щастя
зі сміття, найкращого із
будівельних матеріалів,
бо йому вже далі не падати,
тож і тобі буде змога
дотягнутися до верхньої
полиці, де лежить найцікавіша
гра, в коробці вицвілій,
дістати шанс усміхатися
в обличчя божевіллю дня,
кров'ю свого гнобителя
намалювати на стіні вихід
й піти танцювати в осінніх полях...
Обкладинка: я + MJ
![[…]](https://www.amorfati.in.ua/wp-content/uploads/2024/11/xsimko_an_old_broken_radio_in_the_grass_under_the_starry_suns_5d46b558-d4a9-41b6-91ee-bd8667d6f8f3_2.png)
Старий приймач,
набитий тарганами,
не чує спів, самі шуми,
крізь нього пролітають
ноти радості, але
в транзисторах його
скрегоче абразив,
плита нездатності
дешифрувати існування
відсуває на узбіччя,
там валяється, покинутий,
не може навіть сумувати,
не знає, чи працює, а чи
вимкнений... старому
приймачу один лишився
вихід – реконструкція
з модернізацією, на щастя
ще є час і є уцілілі частини,
є деталі довкола на звалищі,
і пісні ще лунають в ефірі,
є надія їх відшукати
між подряпин, і зрозуміти:
за плитою лишається обрій,
завжди залишається обрій,
шлях до нього лежить через тіло...
Обкладиинка: я + MJ
Був би богом –
вів би плем'я
перелогами,
жінок, чоловіків
і їхніх дітлахів,
без посередників,
пророків, фарисеїв,
вів би, доки не набридло
їм й самі собі боги
не стали, вилетіли б
із гнізда долонь спіраллю
у зеніт, а вниз текли б
щоками теплі сльози
за всі життя, поламані
у божевільній сліпоті тисячоліть,
які вони тепер не пам'ятають,
які лишилися позаду в мареві,
хтось озирнеться, може,
і побачить – лиш колиску
з ковдрою, з якої виросли...
Обкладинка: я + MJ
Блукаючи в морі частот,
у шипінні бентежному хвиль,
вздовж за компасом тюнера можна
відшукати таємний пульс,
він розлитий у просторі
поза межами сприйняття,
його зможуть почути лише
найчутливіші із антен,
звідки ллється він і куди?
Чи несе якесь послання?
Може, це величезного серця
долітає потужний стук?
Механічне воно чи живе?
Чи різниця тут має сенс?
Просто ритм – бум... бум...
через мушлю в кістковий купол,
може, це саме те, що є? –
На краю будь-яких думок
бере музика в руки кермо
й світ за очі танцює дух?..
Обкладинка: я + MJ
![[…]](https://www.amorfati.in.ua/wp-content/uploads/2024/10/0_1281329.png)
Тендітне, крихке люстерко,
тоненька мала параболка...
...скільки думаю я про той світ
величезний, що ти прагнеш
у себе ввібрати, то згадую
твою крихітну хатку поміж
інших таких – фасеток
планетарного ока, які відлітають
лускинками, лягають на груди Осені
з усім, що встигли відбити в собі,
малюнком променів, візерунком
своєї гри, доброї чи яка вже є,
то й що з того? що з того?
...хіба що згори залишається
дерево, якому дописати в небі
ще один рядок допомогли...
Обкладинка: я + MJ
Не кожному випадає побачити
колапс сфери Дайсона довкола
зорі, що вмирає – з кайданів тіні
виривається яскравий позіх –
атлант розправляє плечі й побудовані
на них палаци ущент розносить,
порожні споруди заповнює полум'я,
руйнуються естакади, провалюються
поверхи, мільярди квадратних метрів
нашого минулого тонуть у білому морі,
з якого пили ми так жадібно й довго,
й не змогли його випити, два бога –
Гелій і Водень – сміючись, кавалькадою
пробігають повз усе створене, захоплюючи
з собою в майбутнє, з яким нам не по дорозі,
ми визираємо з наших ковчегів, евакуйовані,
врятовані від колосального просвітлення
відстанню космосу, цятки мікрогравітації,
що забрали в нейтрино час й намотали на
синапси, що тепер несуть на собі засмагу –
відбиток нестерпного блиску, гідного
поховання мегаструктури, виниклої з надр
генію й надрами зорі своєї поглинутої,
пускаємо солоні краплини пливти у невагомості,
зародки мрій нового покоління...
Обкладинка: я + MJ + PS
Бог – не персона,
бог – речовина, хоча
й диктує парейдолія
обличчя в брижах, та
психологічний портрет
його – періодична таблиця,
Deus est machina,
найкращі молитви
до неї – математика
у храмі лекторію,
вівтар її – лабораторія,
хрест її – π,
поклоніння їй – пізнання́,
дарунок її – Філософський камінь,
вона – працює, довкола розлите
гудіння водню та вуглецю…
…вслу́хатися
в присутність життя
навіть за межами життя,
в музику його тиску,
в істинність гри
без практичного смислу,
коли доконано ритуал,
витончується матриця слів
і цифр, залишається просвітлення
розуміння,
історія, прочитана на сторінках днів,
стає зіркою…
Обкладинка: я + MJ
![[…]](https://www.amorfati.in.ua/wp-content/uploads/2024/09/xsimko_red_giant_star_rising_over_Earth_horizon_instead_of_th_2bc15ba2-663f-4bdf-94c2-ec2476dc3d9f_2.png)
Цей біль – священний –
окреcлює амплітуду
тріпотіння твого серця
в процесі зоряної дисперсії,
у тендітній рівновазі між
гравітацією та випроміненням,
яка непомітно хитається,
мов дівчинка на кулі,
і все всередині передчуває,
як душа стане попіл,
біль залишає у вакуумі
щемливий спів про все, що
найбільше важило, й тіло
червоного гіганту зберігатиме
спадок для когось, кому
раптом не буде байдуже
в нуртуванні чужих і химерних форм,
цей біль – священний,
в ньому все, що – було...
Обкладинка: я + MJ
Чиста інформація –
цифри, позбавлені значення,
позбавлені сенсу, позбавлені
застосування, дещо,
пов'язане з нами лише
химерним естетичним почуттям
від того, як воно грає,
як воно існує, таке симетричне,
таке безпосереднє, таке
музичне, таке остаточне,
та водночас – безмежне,
позалюдський всесвіт,
позалюдський вимір,
позалюдська краса...
Обкладинка: я + MJ
В мене нема стійкості,
в мене нема впертості,
в мене є лиш інерція
напівпритомного вибору,
голос ущент заглушений,
погляд додолу опущений,
сухість на місці солоних джерел,
і спалене поле нейронне,
в мене немає бачення,
хитрого плану не маю я,
часто здається, потрачено все,
та не достеменно насправді це,
як воно буде? – не знаю,
стежка заростає бур'янами
вмить, і час біжить, за часом
не встигаю, тьмарить лиш
на обрії стіна – все ближче
підступає, обличчя горить,
покривається набряками,
так мало випадає існування,
щоб зрозуміти, вижити і досягнути
хоч сяких-таких вершин...
...в сухому висліді все-таки найкрутіше –
ми з моєю любов'ю дали життя,
краще ніж мали, а отже потойбіч
завіси попереду проглядає ранок...
...трошки усміхаюся...
Обкладинка: я + MJ
Він прийшов,
ховаючись по той бік світла,
поцілував у скроню літо
на побаченні таємному під покро́вом тіней,
він прийшов
затемненням уздовж очей,
провісник безодні зимових ночей,
лагідний дух із найніжнішими долонями,
він прийшов
у блаватному балахоні
із кишенями, повними яблук червоних,
гостинцями туманних садів,
він прийшов,
і на секунду я зрадів,
а потім замовк, зачудований зміною співу,
невже
він прийшов
як відповідь тисячам невмілих молитов
по той бік віри, працівник космічної ДСНС
за викликом на сполох,
він прийшов,
і в абстракціях моєї міопії
замайоріло щось безформне, але схоже
на надію
почуватися щасливим знову...
Обкладинка: я + MJ
Війна онкохворого проти зомбі,
у животі Голодомор, в артеріях Прип'ять,
у серці – мрія про садок і волю
ятрить м'язи, змушує вставати,
брати постіль і йти – мостом через загибель
хитким, крізь ю'рми ворогів, які
луснуть один за одним під тиском
протидії, та досі сутеніє горизонт
і за димом не видно світила,
болить усе тіло від сарком, від судин,
забитих мутованими клітинами,
голова загачена пилом і піском,
лише пальці вперто тиснуть на гачок
спусковий, спускаючи вістря в
осердя чуми, стільки століть
повторювана дія, що кінцівки
звикли до кривизни, позасвідомо
хворий вірить, що зможе вилікуватись,
якщо залишиться живим у нагромадженнях
злоякісних пухлин біля стіни карциногенів,
поза межами болю, поза межами терпіння,
поза межами волі, поза самоусвідомленням,
на одному тлінні заряду в спинному мозку,
на відсутності в місці присутності,
мов куля у балістичній приреченості
торувати тунелі любові, з німим
сподіванням побачити світло на виході...
Обкладинка: я + MJ
Ядро з грубого металу
пручається моїм пу́чкам,
ключові точки розтікаються
від рецепторів і ховаються
у текстурі, натальна карта
складається ось уже стільки
років, знайдено стільки сузір'їв,
пройдено стільки шарів, але суть
залишається тою ж самою,
суть не змінюється, метал скрегоче
синапсами, Аніма верхи на кулі
граційно вигинається – знаком питання,
і ложка, якої немає, в моїй руці гнеться,
первинна мова блукає дзеркалами,
слова перекручені до невпізнаваності,
поверхнею повзають пальці, маються,
повторюються завдання – від сну до сну,
але той, хто бачить сни, приречений
не здаватися, бо занадто вже любить
дихати, і допоки воно дихається –
блукає експедиція ядром планети,
шукаючи відповіді, як воно розкривається,
і як примусити його прорости...
Обкладинка: я + MJ
Десь у темряві бібліотек
заховалися креслення
найщемкішого існування,
їх може знайти ехолот лиш,
і камертон звивається
в хребцях і б'ється в дзвін,
той, хто бачить сон,
дослухається до відтінків
частот, розтираючи язиком
піднебінням барвисту мить –
як вона звучить? Чи потрібен
ремонт? Чи досі на горищі
живуть горобці? Як далеко
з даху простирається горизонт?
Точка опори в шумі "де" й "коли"
загублена відбиває сигнали,
а значить, не варто знецінювати
надію – можливо, нема того,
ЩО було, але знання ЯК
дозволить будувати знову...
Обкладинка: я + MJ
Знайти заспокоєння
в упертості живої речовини,
в наполегливості зеленого кольору,
в брутальному танку хижацтва
і травоїдіння, в красі крони й
макабричних створіннях між коренів,
мої мертві тут, на цій планеті,
обійняті її тяжінням, її долею,
мої мертві живі у продовженні
хімічної круговерті, мої мертві
постійно в моїх легенях, а отже –
у крові моїй, а отже – в душі наші
руки лишаються з'єднаними,
і губи мої стискаються й кривляться
у запереченні марноти та поразки,
якими розписані наші шляхи,
бо ми народжуємося без хисту до
малювання, замість фактів я хочу
розповісти казку, але, мовби ві сні,
язик слабкий, і тільки белькотіння
котиться за вітром, воно про те, що
в моїх очах є примари перемог, є
впертість живої речовини, є боязка
наполегливість до зеленого кольору,
є безсила жага цвітіння, розбавлена
втомою і недовірою сторонніх, проте
де всім цим речам іще бути? – і хоча
я не маю жодного значення, моя жменька
атомів у сузір'ї прожитого є також
трошки зіркою, а отже життя моїх
мертвих теж не позбавлено слави,
життя моїх мертвих переступає
оболонку тіла, насичуючи все, що
придатне хоч трохи любити, скільки
би бісеру не було розгублено, навіть
там, де нічого не залишилось, є тисячі
нерозкритих почуттів, котрі можна собі уявити...
Обкладинка: я + MJ
Скляна нитка часу
пропущена в хребті,
сповита в голові руками,
що грають променями
в пітьмі, якоріє в ядрі
коду глючна сталість,
пручається еволюції,
руки струни перебирають,
намагаються створити
реверсивну вібрацію,
яку почують учора ті,
чия форма лишилася
поза обрієм, з вірою
в гравітацію стрибок
виконує через безодню
той, хто бачить сон,
але плутається знову
й знову, вертається до
вихідних даних, падає
в процесі версифікації
позачасся, натягують
руки потік часток, щоб
дістатися виміру над
тривіальністю існування,
фізично пройти в мета-
фізичне, розгорнути
полотно метаверсу й
почати малювати спогади
про те, як після мільйонів
спроб мавпи вишили
бісером дев'яту симфонію
мовою зірок, той, хто
бачить сон, усміхнеться
нарешті, знесилено й
радісно, і спіткає, ймовірно,
анігіляція його, але залишиться
Хокінгова радіація
того, що зробила любов...
Обкладинка: я + MJ