AMOR FATI

Творчість Максима Холявіна

  • […]

    […]

    Отці не повинні були б іти...
    ...так, я знаю, є ті, хто воїн,
    але досі на плечі тягарі клав мир,
    і безліч із чоловіків ставали будівничими,
    вчиняючи опір, безнадійні танцівники
    в колі остова вавилонської вежі, недобудованої...
    ...війна увірвалася у ранковий спокій,
    здійняла на ноги й примусила бути героями,
    або тими, хто тримає їх, у тіні, або тими,
    хто тримає тих, хто тримає їх, невидимими,
    або тими, хто зломлений, і віднесений
    вітрами жорстокими на узбіччя...
    ...отці не повинні були б іти...
    Отцям треба було би лишатися вдома,
    отців потребують доньки й сини,
    дружини потребують чоловіків,
    так, я знаю, є ті, хто воїн,
    кшатрії підписали договір
    із долею - танцювати з мечами,
    відчувати мир на гострому кордоні
    існування, граючись із вітрами жорстокими,
    не цураючись бути героями, не зважаючи на ціну
    громадського спокою і паразитичної полови,
    вони знають, вони завжди знали -
    війна повертається, війна не зникає надовго,
    жага, що спить, прокинеться обов'язково,
    монстри проїдять прохід у всесвіт
    крізь персони тиранів, мацаки й зуби
    впустить у вікна нашого кола недобудованого,
    примушуючи будівничих кидати матеріал будівельний
    у ракшасів морди...
    ...отці не повинні були б іти,
    отці закручуються в хороводі пилу й брил...
    ...на узбіччі, я сподіваюся, якнайбільше з них повернуться
    додому зі щитом, і на світанку підуть на роботу,
    й повернуться з роботи ввечері - гратися
    з сином і донькою, кохатися пекуче з дружиною,
    позирати з вікна на Вавилон, що поволі
    здіймається вгору, що поволі стає
    космічний ліфт - із безодні в безодню,
    на землі, убезпеченій від війни,
    перетвореної на попіл...

  • Тінітус

    Тінітус

    Мовчання ввібрало
    смак усіх осілих дихань
    із текстури каміння, звір,
    що наповнює собою
    геометрію стін споруди
    після смерті її, дзвенить
    мовою змін у тональності
    тінітуса, послухай-послухай,
    так звучать хвилі майбутньої
    вічності на кінчику вібриса,
    що лоскоче вушну мушлю,
    коли пантера пірнає
    крізь тебе у відкинуту тінь,
    потойбіч непорушності...

  • Гроза

    Гроза

    Грім засвідчує злам простору,
    конусом час ятрить пергамент,
    забиває твою ДНК у камінь,
    кам'яні могили – німі скрижалі –
    тепер оживають, кричать, кричать...
    вишивають на тілі пострілом, пострілом,
    очі твої роблять смертоносними,
    я так сподіваюся, так сподіваюся,
    що громовиць у твоїх руках на всіх
    вистачить – нас і їх, проти й за,
    і хоч би лабіринт натякає на те,
    що виходу звідси нема і не буде,
    надія сама сумна все-таки нудить,
    і над безсиллям триває твій біг,
    у стінах знаходиться лаз, поза
    межами віри, на звичці одній і на
    гормонах наднирковиць, на жіночій
    логіці, на інтуїції, на чарах чи ще на
    якій нісенітниці, (one shot – one kill,
    no luck, just skill...) тягне вперед
    войовниця потяг, повний баласту,
    повний любові, повний тендітного
    м'яса з кров'ю, якій хочеться
    циркулювати, а не проливатися,
    повний прагнення цілуватися,
    а не вмирати, бур'янів повний,
    яким зростати б, а не валятися
    й сохнути осторонь траків потворних,
    на зболених твоїх долонях, на
    хвацьки всміхнених устах твоїх
    зашифровано те, заради чого
    в серці те, заради чого все оце...

  • Друзі Гравітації

    Друзі Гравітації

    Кожен, хто дружить
    із гравітацією,
    робить це по-своєму,
    сангвінік сміється,
    вгору гне брови стоїк,
    відкриває тренажерку
    Сізіф, літає романтик
    (поки вирує Європою сифіліс),
    з гравітацією дружить мармур,
    з гравітацією дружить біцепс,
    з гравітацією дружить математика,
    ховаючи виміри в складках мантії
    Піфагора, Архімед, маючи точку
    опори з гірчичне зернятко - звертає
    гори, друзі гравітації святі
    утворюють акреційне коло,
    міофібрилами вздовж ліній тяжіння
    грають космічні акорди,
    білкові грона над безоднею,
    станової тяги мелодію
    зірки, що сходить
    радіацією Хокінга...

  • Реґресія

    Реґресія

    Я був стовпом –
    облущився, тростиною
    був – надломився, був
    травою – похилився,
    пелюстки тікали ген
    за вітром, став зернина –
    висох, став клітина –
    наді мною перспектива
    – безкінечний купол
    синій на руках великих
    сильних, так хотів
    допомогти їм, так тягну
    маленькі вії, як не зможу –
    стану вірус, парочкою
    протеїнів, на собі нестиму
    гнозис складовими краєвиду,
    напрямком, авжеж, у вирій...

  • Медитація

    Медитація

    Порожнина храму
    повна шепоту –
    шурхочуть руки
    вздовж стіни,
    шукають палімпсести
    істини в кривому
    самородному люстрі,
    вкоріненому в тілі бога –
    одвічної німої чорноти,
    густа пітьма нуртується
    в утробі, блукає промінь,
    не відóмий, куди‘ йти‘
    під тиском наміру
    мозаїка складається
    потроху, формується
    вогненне коло, в центрі –
    ти, з реальності зникають
    слова шви, розмову тягне
    горло в унісон із гладдю
    пустоти... у порожнині
    храму вже давно нема
    нікого, лиш попелові брижі
    кам'яною підлогою...

  • Мактуб

    Мактуб

    Струменять у часі
    ймовірності, питаннями
    зав'язані у ганглії
    у скринях черепів,
    вібрують будуваннями
    й руйнуваннями, і
    закороткої тривалості
    польоту жаль болить,
    не стане гнучкості
    суглобів обійняти все,
    від виднокола відтинає
    долю, маршрут печаті
    накидає тінь – амінь!
    – оглушливо лунає дзвоном
    у нестерпній легкості
    склепінь...

  • Метаморф

    Метаморф

    Генетично поторочена
    червоною чумою лялечка
    виштовхує назовні
    потворного мотиля,
    чи вдасться колись
    ужитися з травмою?
    Історія ніби щораз
    дає шанс переродитися,
    але разом з тим усе
    тяжча на колі гончарному
    глина, глизява, розпливчаста,
    скидається на блювотиння
    з нутрощів Кроноса,
    замучена кількістю спроб
    породілля, вже дивиться
    осоружно на живіт свій,
    блюзнірськи плодючий,
    авось народиться серед
    усіх відчайдухів нарешті
    той, хто відітне потворному
    богу крашанки, й розімкне
    страшний сон, і на вітрі
    колихатимуться коси ДНК,
    такі щасливі й вільні,
    й подих тектиме з грудей
    у крила махаонів...

  • Феофанія

    Феофанія

    У чаші в зеленій поливі,
    з кантом синім, на денці
    озерце святої води,
    есенції зріджених мрій,
    п'ю повільно, налаштовуючи
    кожний нерв, мов антену
    на прийом корпускулярно-
    хвильового дива, явлення
    бога в мові пташиних літер,
    обрамлення пустоти, де ти
    сидиш і дихаєш, звучиш
    вібратором екосистеми
    в бамбуковому хребті...

  • Mort

    Mort

    Я сподіваюсь, що колись
    покинемо руїни міст,
    історії скрижаль віддаючи
    причастям тіла нашого
    у рот Природі – най хрумтить,
    ковтають терпкий попіл корені,
    бо вже коли узвозом кольоровим
    котиться додолу все,
    немає спадку долі кращої,
    аніж капелою служити птаству,
    в'ється їхнє соло хай
    під купол безкінечності,
    червневим золотом
    зотлілому вбранню опалих
    мармурових тіл, співочий
    доказ - вирій тут, повір,
    він зовсім поруч, не журись
    за формою, планета горне
    ніжно пил, який невдовзі
    знову буде кров'ю...

  • 2021–2022
  • Міопія
  • Снігософія
  • Іржа І
  • Газова планета
  • Злам
  • Чвал
  • Водень лютує…
  • Дрон
  • Сліпобачення
  • Play
  • Жовтень
  • III.
  • Тіло в тілі
  • Жовтнева містерія (2021)
  • War Song
  • Остання барикада
  • Танок метелика
  • Ω
  • […]
  • […]
  • Кінець дитинства
  • […]
  • 無
  • Інтерфейс
  • Драмкава
  • “Поетична доба” – з мушлі на курорт
  • Реінкарнація Amor Fati