Хоча рухаюся схилом,
не вважаю його горою,
попереду не маю вершини,
тільки місце, де нарешті
забурюся коренем і далі
поповзу міцелієм, і хай
над головою горді летять
соколи і метелики, я їм
буду махати квітками у квітні,
залишаючись... нарешті
залишаючись – собою...
Обкладинка: я + MJ
Думати про вічне повернення –
наче пальці вкладати на пульс,
що спалахне всередині? –
чи твої жалюгідні поневіряння?
чи все ж моменти вищої любові?
Обкладинка: я + MJ
У дискретної тривимірної істоти пам'ять –
емулятор чотиривимірної тяглості,
там, де рецептори спостерігають
нічого, синапси знають про наявність,
мереживо космічних нейронів навіть складніше
за доступне вимірювальним приладам,
а отже, час насправді радше море, ніж садовий
шланг, тут і зараз – не точка, а шлях,
минуле справді можна змінити, без
парадоксальних явищ, лягай на канапу,
немов у крісло Делоріан, розгадуй загадки
онейричного простору, наука про космос
потребує науки про мікрокосмос, і культура
питань та структури їх алхімічно вінчає,
повертає ключ й відчиняє ворота в шахту
тут і зараз, вертайся в момент нанесення ран
через порти шрамів, переписуй сценарій травми,
збивай з пантелику ворога, обертай кільця
внутрішньої оптики, переставляй місцями
одинички й нулики, дивися, слухай і відчувай,
як вирівнюється звук суперструн,
есенції твого перебування, як змінюється
палітра у розплющених очах – правда в тому,
що все довкола не обов'язково так,
усе довкола може бути інакше, краще,
якщо докладати божественну працю...
Обкладинка: я + MJ
У несвідомому борців за мир
залишається підступне задоволення,
що їхня країна одна з усіх торгує війною,
ситого тішить привілей поблажливо
співчувати голодному, правого тішить
видана моральною поліцією ліцензія
на вбивство, тільки доброму зась на все
перелічене вище, бо біс його, такого, знає...
Обкладинка: я + MJ
Маневрування поміж
ненажерливих пухлин –
тяжкий генетичний спадок,
пророслий у соціум,
обертання дервіша –
танок із шаблями,
виклик Усесвіту –
саме існування,
маршрут до виходу –
пізнання й екологія,
спосіб виживання –
вчасно бачити,
коли цінність підроблено,
коли з-під покрову любові
проступає брунатний рот,
темні думають – щоб цілувати,
але ми в курсі, що воно...
Обкладинка: я + MJ
Що каже той порожній дзвін?
Зникає хтось, хтось видозмінюється,
хтось просвітлюється, помирає хтось,
слова заховані під покривалом звуку,
мова поза межами когнітивної здібності,
все не так, як ми звикли собі уявляти,
все впритул наближене до дійсності,
так само, як зім'яте простирадло вранці,
щітка зубна і мило, ложка і чашка чаю,
ключі в дверях, що раптом відчиняються
у космос, і ясність стає неясною, і правда
тотожна ілюзії, і ніби дотягуєшся до натяку
про знання, як відчувається існування за
межами свого "я", відрощуєш порт новий
для підключення до всесвітнього міцелію,
вібрація металу передає протокол
біологічного асемблера для бездротового
під'єднання, йде обертом голова,
все обертом іде, посувається сприйняття,
здається, можна переступити поріг
лінії обрію, й побачити, що є щось по той бік...
Обкладинка: я + MJ
Жодне не стоятиме віками,
але від того не зникає прагнення
складання дрібок у мозаїки,
нашарування ознак існування,
діалоги рук і всього, що поза,
малий упертий вавилонянин
хоче, щоб війна танцювала –
в реакторі, мирний атом
опанованого зла, проектування
ігрової зали ітераціями навмання
триває, суцільні помилки і руйнування,
але все-таки щось вимальовується,
бо тенденція зберігається так само,
як і каміння, віками, десь на рівні ДНК.
Обкладинка: я + MJ
У сірому зим'ї вирує сіре,
шматує машини:
– На біса ви тут опинилися? – Мрії
заводять далеко,
але не завжди куди треба.
Носилися, доки
не стало нестерпно....
– ...то ви зупинилися
в смертному заціпенінні? – Ні,
просто дуже повільно
перебираємо гусінями
молитви́ перебитого ґрунту,
ще хочеться вірити, що є майбутнє...
...що якось буде... якось буде
Обкладинка: я + MJ
Ані пам'ятки... хіба
що труби димові,
пощерблені вітрами
та снарядами, ще досі
тягнуть шиї у блакить,
мовчать, утомлені
нестерпною присудою
доби, і дивляться на
танець ЛЕП граційних
поза вигини величних
спин тутешньої землі,
яка пірнає в море, ми
були тут, але вже нема
нас тут, і символи не
витримали перевірки
часом, між страхАми і
бажаннями котає ртуть
душі, бо вже давно не
має напряму, і на руках
важніє зліпок дереліктів,
мозаїка цеглин для
будівництва свОго з
простору, де досі не
вдавалося своє, де
все розібрано чи вкрадене
задовго до, тому тобі –
завод, який завжди
з тобою, тобі зерно
в чорноземі за межами
свідомого, в цистерні голови,
в цехах і потаємних коридорах
тепло в тілах машин, з яких
здіймається постава твого бога,
й ви разом блукаєте, зчудовані,
між формами рухомими
у горлі дзвону пустоти...
Обкладинка: я + MJ
![[…]](https://www.amorfati.in.ua/wp-content/uploads/2024/12/xsimko_a_beautifully_organized_cables_and_wires_used_to_power_e66f0225-8bb1-4a68-beca-82beb23b898b_3.png)
Знання – ключі до
більшого незвіданого,
підтримка смакових
рецепторів зголоднілого
до буття, він завжди
залишається в шепотінні
за завісою відповідей,
балансуючи без опертя...
Обкладинка: я + MJ
Виворіт раю рясніє вузликами
Макіавеллі, благі та нечисті
наміри тчуть іржаві савани
всередині стін, бо
з коріння одного
елементарного правила,
що глибоко у чорноті –
"нарощуй і домінуй" –
гонять у висоту
взаємно знавіснілі
два пагони: кліщ і титан,
антагонія миршавого живота
і білого мармуру, здатність
сягати й здатність смоктати
досягнуте, я бачив, як ноги
добра спираються на зло
розчавлене, між ними відмінність
математично смішна,
але такі несхожі результати
у рівнянь, шлях один прямує
до сп'яніння вітрами, другий –
до голодної кривавої ями,
і любові дар пізнає не всякий,
і до неї приставлені риштування,
бо вона така крихка – ховається
у черепі між серцем і кишками,
невіддільна від того багна,
з якого зліплені ми з вами,
ледве сягає сяйва в зеніті храму,
лущиться весь час шматками,
тимчасова між почварами,
нарощуй плоть на її поставу,
домінуючи над червоною масою,
що тягнеться до її плаття
вкусити чи поцілувати...
...мрій про те, як згодом
останній диявол розбудить
померлого бога, й укаже на неї:
"Поглянь! Поглянь!"
Обкладинка: я + MJ
Доми металу сповніть металом,
нехай спортивна пісня дзеленчить
і гупає здолання гравітації, коли
сталевий м'яз викривлює довкола
себе час, нехай триває свято в
олімпійських селищах, нехай розпише
простір карколомний рух, коли
майданчик – полотно священній
геометрії, коли танцює в тілі
математика за руку з духом,
і над трибунами шумить єктенія
тріумфу: Citius! Altius! Fortius!
Citius! Altius! Fortius!
Обкладинка: я + MJ
Інтелект – не константа,
мораль – не порятунок,
добре – зліплене зі злого,
у світла – праматір пітьма,
це банальне софістикування
оголює положення, у якому я
опинився, ідеал відмирає
у марафоні на виснаження,
облущується фарба й металеве
покриття, оголюється сороміцький
політекономічний скелет,
цей сумний кадавр тліє й
досі тим дарує світло вірянам
у благословенних шорах, та
реальність брутальна попереду
не готує нічого, крім чудовиськ,
і я не маю певної відповіді,
просто стискаю ганглій у голові
й переходжу в режим прямоти
пошуку рішень щонайбільш
нагальних проблем, починаю
потроху місити у тиглі гній –
ліпити іграшкову фортецю,
можливо, це жорстоке навчання
дощами відчаю марно не минеться,
й щось на сірому ґрунті зросте?..
Обкладинка: я + MJ
![[…]](https://www.amorfati.in.ua/wp-content/uploads/2024/12/xsimko_spiral_world_is_rising_up_into_the_sky_as_the_curve_th_f317996c-ac8c-4510-98d8-ad4c21949951_1.png)
Процедурне генерування ландшафту
обіцяє безкінечну подорож
крізь простір варіацій
з мінімальними повторами,
цей вимір не сферичний,
він – спіраль Архімеда,
досконала планета
в досконалій системі,
дерева-дерева, кущі, квіти, трави,
комахи, птахи, риби, звірі і люди,
міста, села, транспортна інфраструктура,
і вода, вода всюди, питна і солона,
в болотах, джерелах, річках і озерах,
морях, океанах і в атмосфері,
стікають вздовж ока, лунають у вухах,
у носі та на язику реагують,
на шкірі шумлять посеред волосків,
і серце схвильоване швидко вібрує,
і тіло торує нерівний маршрут
нізвідки в нікуди...
Обкладинка: я + MJ
Колосальна воронка
молодого бомбардувального циклону
всією своєю потужною міццю
у нисхідній спіралі в часі фокусується
в одній точці – аби посунути дрібку
на міліметр...
Обкладинка: я + MJ
М'який білий шум
грає з тишею в сутінках,
мінус уповільнює ходу,
розгортає подих, проводить
у потаємний вимір, схований
за буднем, предмети набувають
нетипових для себе властивостей,
здається, що руку лише простягни –
торкнешся сновидіння,
як згори, так і знизу, а отже – ти майже
літаєш, а отже – майже все можливо,
збирає світло з неба біле диво,
сідає на вії пестливо, єднається
з джерелами солоної води, річки
щоками котяться, знеболюючи
гострим краєм набряклі обриси душі,
я спитав колись давно в колеги:
"Чому це так вражає?" – він відповів:
"Лазери..."
Обкладинка: я + MJ
Вона стогне, коли я вилизую її анус,
надсилаю телеграми ниточками нервів
у надра голови, де душа її стискається
від насолоди, змушує мене усміхатися
і продовжувати торкатися забороненого
у плині течії оголеного справжнього,
ідея проста: секс не для того, щоб кінчати,
а для того, щоб кінчати разом...
Обкладинка: я + MJ
Над світом,
але під хмарами,
в руках металеві нерви
твого добробуту,
тягнуться від нас до обрію
на коромислах опор довгоногих,
вбирає стільки світла око від
блискавок, народжених парою,
заплетених довгими косами
у потоки гарячої кави,
у прання неспокійні спіралі,
в белькотіння смачне мультиварок,
в біганину робота-прибиральника,
у відеодзвінок на твоєму екрані
з усміхненими коханими...
Обкладинка: я + MJ
Навіть найпростіший предмет
розгортається квіткою формул,
короною чудовою чисел і літер
в очах спостерігача [е ма хо!],
переплітається з усім на світі
паростю любові та відторгнення,
так формується матриця
із фракталів, схвильоване море,
і навіть рекурсія сприймається
джерелом блаженного здивування [е ма хо!]
для того, хто став понад,
для того, хто досяг могутності
й сконструював золоте коло оптики [е ма хо!],
сфокусував у ньому промені ключем
на той бік початкового зору, побачив [е ма хо!],
як перетворюються атоми, граються
кванти, геніальний механізм простого
робить, позбавлений призначення й значення [е ма хо!],
порожній в осерді волі...
Обкладинка: я + MJ
Килимове покриття
ввібрало запах кави, поту,
електроніки й ідей,
на стелях підвісних налипли
корпоративні таємниці,
скло панорамних
вікон пам'ятає погляди –
мрійливі та тужливі, повні
віри в диво, що сидить
на верхніх поверхах і
дивиться поверх голів
на горизонт... лишились
тіні, й оголошення на сайті
про оренду...
Обкладинка: я + MJ
Ніж в основі доброти
твоєї клямрою тримає
купи стовбур дерева
життя, знання поведінки
підземних мешканців дозволяє
здійматися над й виділяти
з понівечених рис красу,
збирати мозаїку щастя
зі сміття, найкращого із
будівельних матеріалів,
бо йому вже далі не падати,
тож і тобі буде змога
дотягнутися до верхньої
полиці, де лежить найцікавіша
гра, в коробці вицвілій,
дістати шанс усміхатися
в обличчя божевіллю дня,
кров'ю свого гнобителя
намалювати на стіні вихід
й піти танцювати в осінніх полях...
Обкладинка: я + MJ
Був би богом –
вів би плем'я
перелогами,
жінок, чоловіків
і їхніх дітлахів,
без посередників,
пророків, фарисеїв,
вів би, доки не набридло
їм й самі собі боги
не стали, вилетіли б
із гнізда долонь спіраллю
у зеніт, а вниз текли б
щоками теплі сльози
за всі життя, поламані
у божевільній сліпоті тисячоліть,
які вони тепер не пам'ятають,
які лишилися позаду в мареві,
хтось озирнеться, може,
і побачить – лиш колиску
з ковдрою, з якої виросли...
Обкладинка: я + MJ
![[…]](https://www.amorfati.in.ua/wp-content/uploads/2024/10/0_1281329.png)
Тендітне, крихке люстерко,
тоненька мала параболка...
...скільки думаю я про той світ
величезний, що ти прагнеш
у себе ввібрати, то згадую
твою крихітну хатку поміж
інших таких – фасеток
планетарного ока, які відлітають
лускинками, лягають на груди Осені
з усім, що встигли відбити в собі,
малюнком променів, візерунком
своєї гри, доброї чи яка вже є,
то й що з того? що з того?
...хіба що згори залишається
дерево, якому дописати в небі
ще один рядок допомогли...
Обкладинка: я + MJ
Не кожному випадає побачити
колапс сфери Дайсона довкола
зорі, що вмирає – з кайданів тіні
виривається яскравий позіх –
атлант розправляє плечі й побудовані
на них палаци ущент розносить,
порожні споруди заповнює полум'я,
руйнуються естакади, провалюються
поверхи, мільярди квадратних метрів
нашого минулого тонуть у білому морі,
з якого пили ми так жадібно й довго,
й не змогли його випити, два бога –
Гелій і Водень – сміючись, кавалькадою
пробігають повз усе створене, захоплюючи
з собою в майбутнє, з яким нам не по дорозі,
ми визираємо з наших ковчегів, евакуйовані,
врятовані від колосального просвітлення
відстанню космосу, цятки мікрогравітації,
що забрали в нейтрино час й намотали на
синапси, що тепер несуть на собі засмагу –
відбиток нестерпного блиску, гідного
поховання мегаструктури, виниклої з надр
генію й надрами зорі своєї поглинутої,
пускаємо солоні краплини пливти у невагомості,
зародки мрій нового покоління...
Обкладинка: я + MJ + PS
Бог – не персона,
бог – речовина, хоча
й диктує парейдолія
обличчя в брижах, та
психологічний портрет
його – періодична таблиця,
Deus est machina,
найкращі молитви
до неї – математика
у храмі лекторію,
вівтар її – лабораторія,
хрест її – π,
поклоніння їй – пізнання́,
дарунок її – Філософський камінь,
вона – працює, довкола розлите
гудіння водню та вуглецю…
…вслу́хатися
в присутність життя
навіть за межами життя,
в музику його тиску,
в істинність гри
без практичного смислу,
коли доконано ритуал,
витончується матриця слів
і цифр, залишається просвітлення
розуміння,
історія, прочитана на сторінках днів,
стає зіркою…
Обкладинка: я + MJ