![[…]](https://www.amorfati.in.ua/wp-content/uploads/2024/09/xsimko_red_giant_star_rising_over_Earth_horizon_instead_of_th_2bc15ba2-663f-4bdf-94c2-ec2476dc3d9f_2.png)
Цей біль – священний –
окреcлює амплітуду
тріпотіння твого серця
в процесі зоряної дисперсії,
у тендітній рівновазі між
гравітацією та випроміненням,
яка непомітно хитається,
мов дівчинка на кулі,
і все всередині передчуває,
як душа стане попіл,
біль залишає у вакуумі
щемливий спів про все, що
найбільше важило, й тіло
червоного гіганту зберігатиме
спадок для когось, кому
раптом не буде байдуже
в нуртуванні чужих і химерних форм,
цей біль – священний,
в ньому все, що – було...
Обкладинка: я + MJ
В мене нема стійкості,
в мене нема впертості,
в мене є лиш інерція
напівпритомного вибору,
голос ущент заглушений,
погляд додолу опущений,
сухість на місці солоних джерел,
і спалене поле нейронне,
в мене немає бачення,
хитрого плану не маю я,
часто здається, потрачено все,
та не достеменно насправді це,
як воно буде? – не знаю,
стежка заростає бур'янами
вмить, і час біжить, за часом
не встигаю, тьмарить лиш
на обрії стіна – все ближче
підступає, обличчя горить,
покривається набряками,
так мало випадає існування,
щоб зрозуміти, вижити і досягнути
хоч сяких-таких вершин...
...в сухому висліді все-таки найкрутіше –
ми з моєю любов'ю дали життя,
краще ніж мали, а отже потойбіч
завіси попереду проглядає ранок...
...трошки усміхаюся...
Обкладинка: я + MJ
Він прийшов,
ховаючись по той бік світла,
поцілував у скроню літо
на побаченні таємному під покро́вом тіней,
він прийшов
затемненням уздовж очей,
провісник безодні зимових ночей,
лагідний дух із найніжнішими долонями,
він прийшов
у блаватному балахоні
із кишенями, повними яблук червоних,
гостинцями туманних садів,
він прийшов,
і на секунду я зрадів,
а потім замовк, зачудований зміною співу,
невже
він прийшов
як відповідь тисячам невмілих молитов
по той бік віри, працівник космічної ДСНС
за викликом на сполох,
він прийшов,
і в абстракціях моєї міопії
замайоріло щось безформне, але схоже
на надію
почуватися щасливим знову...
Обкладинка: я + MJ
Війна онкохворого проти зомбі,
у животі Голодомор, в артеріях Прип'ять,
у серці – мрія про садок і волю
ятрить м'язи, змушує вставати,
брати постіль і йти – мостом через загибель
хитким, крізь ю'рми ворогів, які
луснуть один за одним під тиском
протидії, та досі сутеніє горизонт
і за димом не видно світила,
болить усе тіло від сарком, від судин,
забитих мутованими клітинами,
голова загачена пилом і піском,
лише пальці вперто тиснуть на гачок
спусковий, спускаючи вістря в
осердя чуми, стільки століть
повторювана дія, що кінцівки
звикли до кривизни, позасвідомо
хворий вірить, що зможе вилікуватись,
якщо залишиться живим у нагромадженнях
злоякісних пухлин біля стіни карциногенів,
поза межами болю, поза межами терпіння,
поза межами волі, поза самоусвідомленням,
на одному тлінні заряду в спинному мозку,
на відсутності в місці присутності,
мов куля у балістичній приреченості
торувати тунелі любові, з німим
сподіванням побачити світло на виході...
Обкладинка: я + MJ
Ядро з грубого металу
пручається моїм пу́чкам,
ключові точки розтікаються
від рецепторів і ховаються
у текстурі, натальна карта
складається ось уже стільки
років, знайдено стільки сузір'їв,
пройдено стільки шарів, але суть
залишається тою ж самою,
суть не змінюється, метал скрегоче
синапсами, Аніма верхи на кулі
граційно вигинається – знаком питання,
і ложка, якої немає, в моїй руці гнеться,
первинна мова блукає дзеркалами,
слова перекручені до невпізнаваності,
поверхнею повзають пальці, маються,
повторюються завдання – від сну до сну,
але той, хто бачить сни, приречений
не здаватися, бо занадто вже любить
дихати, і допоки воно дихається –
блукає експедиція ядром планети,
шукаючи відповіді, як воно розкривається,
і як примусити його прорости...
Обкладинка: я + MJ
Десь у темряві бібліотек
заховалися креслення
найщемкішого існування,
їх може знайти ехолот лиш,
і камертон звивається
в хребцях і б'ється в дзвін,
той, хто бачить сон,
дослухається до відтінків
частот, розтираючи язиком
піднебінням барвисту мить –
як вона звучить? Чи потрібен
ремонт? Чи досі на горищі
живуть горобці? Як далеко
з даху простирається горизонт?
Точка опори в шумі "де" й "коли"
загублена відбиває сигнали,
а значить, не варто знецінювати
надію – можливо, нема того,
ЩО було, але знання ЯК
дозволить будувати знову...
Обкладинка: я + MJ
Знайти заспокоєння
в упертості живої речовини,
в наполегливості зеленого кольору,
в брутальному танку хижацтва
і травоїдіння, в красі крони й
макабричних створіннях між коренів,
мої мертві тут, на цій планеті,
обійняті її тяжінням, її долею,
мої мертві живі у продовженні
хімічної круговерті, мої мертві
постійно в моїх легенях, а отже –
у крові моїй, а отже – в душі наші
руки лишаються з'єднаними,
і губи мої стискаються й кривляться
у запереченні марноти та поразки,
якими розписані наші шляхи,
бо ми народжуємося без хисту до
малювання, замість фактів я хочу
розповісти казку, але, мовби ві сні,
язик слабкий, і тільки белькотіння
котиться за вітром, воно про те, що
в моїх очах є примари перемог, є
впертість живої речовини, є боязка
наполегливість до зеленого кольору,
є безсила жага цвітіння, розбавлена
втомою і недовірою сторонніх, проте
де всім цим речам іще бути? – і хоча
я не маю жодного значення, моя жменька
атомів у сузір'ї прожитого є також
трошки зіркою, а отже життя моїх
мертвих теж не позбавлено слави,
життя моїх мертвих переступає
оболонку тіла, насичуючи все, що
придатне хоч трохи любити, скільки
би бісеру не було розгублено, навіть
там, де нічого не залишилось, є тисячі
нерозкритих почуттів, котрі можна собі уявити...
Обкладинка: я + MJ
Скляна нитка часу
пропущена в хребті,
сповита в голові руками,
що грають променями
в пітьмі, якоріє в ядрі
коду глючна сталість,
пручається еволюції,
руки струни перебирають,
намагаються створити
реверсивну вібрацію,
яку почують учора ті,
чия форма лишилася
поза обрієм, з вірою
в гравітацію стрибок
виконує через безодню
той, хто бачить сон,
але плутається знову
й знову, вертається до
вихідних даних, падає
в процесі версифікації
позачасся, натягують
руки потік часток, щоб
дістатися виміру над
тривіальністю існування,
фізично пройти в мета-
фізичне, розгорнути
полотно метаверсу й
почати малювати спогади
про те, як після мільйонів
спроб мавпи вишили
бісером дев'яту симфонію
мовою зірок, той, хто
бачить сон, усміхнеться
нарешті, знесилено й
радісно, і спіткає, ймовірно,
анігіляція його, але залишиться
Хокінгова радіація
того, що зробила любов...
Обкладинка: я + MJ
У вої холодної порожнечі,
що тне до самого хребта,
між лементом колючих синусоїд
ховається спів – це шум прибою
в твоїй голові, де прокреслено край
тривалого шляху пролитого у вакуум
наміру безликого божества,
жива речовина б'ється в берег чола,
хапаючись безпомічно за відлуння
болючого зіткнення в скронях,
від присутності відділяє туман,
і погляд провалюється у відсутність,
обсипаються з речей слова,
і нерозуміння новонародженого
викривається з-під маски,
океан розстроєного я бовтається
дисонансом у мушлі вуха, поки той,
хто залишається, шукає тонку тоніку
тінітусу, нитку рятівну в лабіринті
неіснування напрямків – не простір,
не стіна – впритул до лиця
притулилась реальність, і в точці
абсолютної розгубленості постало
завдання в мовчанні між нот
намалювати щось, належне тобі однóму...
Обкладинка: я + MJ
Зачепися, душа,
за пил, за пилок, за котяче хутро,
за стебло будяка, за кульбабин пух,
за яку там ще незначущість –
щоб не знесло хвилями ентропії,
щоб залишитися тут, навіть як
пам'ять витре жорстоке море,
бо саме тут були найкращі хвилини,
бо саме тут були найвитонченіші минути,
бо саме тут були ми, бо саме тут було я,
бо саме тут не прижилося коріння,
але саме на цей ґрунт спиралося в спробах,
зачепися, душа, зачепися, мій марний погляде,
збайдужій до правди сумної із уст освічених,
тримай біля серця у коханні й захопленні створене,
нехай, рано чи пізно, життя яросне й зболене
стане світлим потоком матерії переродженої,
я люблю своє й своїх, наскільки на те спроможний,
і зараз, і, може, тоді, коли станемо плазмою наднової...
Обкладинка: я + MJ + Ps
Рівновага того, в кого двадцять рук,
і у кожній руці по мотузці з планетою на кінці –
необхідність танку́, малювати у просторі круг,
необхідність стискати й тягнути їх,
щоб не зірвались і не зринули у пітьму,
щоб не зіткнулись, ламаючи кільця орбіт,
в того, в кого двадцять рук, кожна рука гудить,
руки гудять, і він ловить між них унісон,
регулюючи інтервал, регулюючи натяжіння
м’язів і мотузків, поки вирівняється тон
рівновагою архітектур, поки тиша не зазвучить
строєм сну мудреців і будд, строєм так,
як ти маєш буть, строєм, чутним далеко не всім,
хіба тим, в кого теж двадцять рук,
хто теж ловить звук, тримаючи вже – тебе
з того краю мотузки, між своїх планет.
Обкладинка та графіка: я + MJ + Ps
Сонцю важко піднятися –
проваджу техногенний ритуал,
впираючи кран у потрощені
плити вчорашнього дня,
коси нервів у тросах строплю
до проміння, і "віра!" щосили
до себе кричу, на зіниці червоний
серпанок лягає, у марення
котяться сни, невідчутним
ортезом стискає хребці –
в обіймах тримає надія на дні,
жалісно арматура витягує серенади
деформації – схоже, що ми
не зламалися, схоже, що ми
всто́яли (принаймні, по́ки що),
хоча конструкцію хитає у хибкій
рівновазі, картина світанку
сяк-так тримається (принаймні,
не падає), і сонячне око
з-під повіка на горизонті
милується тепло на мою любов
(скільки вже її залишається...)
Обкладинка: я + MJ
Історія тримає
в полоні жалю,
саднить розтерта
залізом душа,
забитий епітелій
завтовшки в броню
від опадів злих
покриває іржа,
та хто має терпець –
той буде митець,
лід на мозку врівноважує
лаву на серці, люди
тягнуться на край безодні
ланцюжком, люди
витягують з безодні тварин
і людей, з мінусів повертають
положення в нуль,
колись перетнути межу в плюс,
може, стане сил...
...коли піраміди потвор
під натиском упадуть...
Обкладинка: я + MJ
Допоки обрій проковтне Світило,
надИхається поки дух на верховині,
поки вакуум нудьги потягне за живе
й порве тканину, поки нап'ється літа
плід і стане до падіння – ми жуватимем
зеніт, здобутий агропромом з мороку
благословенний хліб, який метеликами
випурхне в живіт, осяє мегаліт
люмінісцентним тлінням...
Передзвін порожнечі
довкола споглядача,
природа послідовно
нищила всі концепції
світобудови, поки не
залишився тільки тінітус,
розвіялися глиною сухою імена,
губ торкається тиша,
ми на березі великого Заново —
пишемо пальцями по воді
вірші, воді лоскотно,
вона усміхається...
Обкладинка: я + MJ
![[…]](https://www.amorfati.in.ua/wp-content/uploads/2024/06/xsimko_a_giant_moose_in_the_vast_field_of_the_wild_flowers_in_eea0bf55-6ca7-465a-8dbf-ddb8fcfe238c_3.png)
Загадка в міопії,
коли з очей знято будень,
за мо́стом нудьги
блукає відповідь
з гіллястими ро́гами,
глузд розслабляється
і засинає в неї на спині,
несе божественний звір
поволі у сновидіння...
Обкладинка: я + MJ
Най мудрість Водню
та збагаченого Урану
вказує напрям до
вдосконалення
емоційної гами,
агресивні дгарми
накидаються батогами,
танок перетворює шрами
на каліграфію, ознаку
участі твоєї в малюванні
на тілі долі твоєї,
марну лише тому,
що нерозшифровану
знавцями усталених мов,
проте твоє кохання з нею –
справа потаємних нот
між рядками стандартного коду,
десь там, у невидимих променях,
десь там, у нечутних частотах,
із кожним кроком згори та вгору
вивчаєте одне одного імена
навпомац...
Обкладинка: я + MJ
![[…]](https://www.amorfati.in.ua/wp-content/uploads/2024/06/xsimko_man_aggressively_climbing_out_from_under_the_concrete__783762f8-cfe2-4b45-9ca0-29ed2a21ca5b_2.png)
Темні смуги починаються,
світлі смуги лише починають,
ворухнути хоч м'язом під обваленими
плитами, вдихнути краєм легень,
згадати вчасно "помирати зібрався,
а жито сій", шепотіти собі "я - кульбаба",
клітини ділити, поширювати ентропію,
ворожий пил змішати зі своїм і
мурувати мегаліт, на який обіпреться дім...
Обкладинка: я + MJ
За краєм слова мова зіслизає у хребет
уздовж барабанних перетинок,
з белькотінням перетворюється на дотик
до берега, коли час і відстань подолано,
омріяні обійми зімкнуто, омріяне завтра
стало сьогодні, на сон схоже, бо, може,
зрештою, пункт призначення там, де сон,
за краєм слова, де галуззя нейронів
розчахнуте зі спинного мозку в космос
і сАме ядро Землі, в цьому дереві вібрує
доторк – безпосередня механічна взаємодія,
наступна ітерація мови, коли відчуваєш
дещо більше, ніж просто ти...
Обкладинка: я + MJ
Сонце свободи світить усім,
та кривавий обов'язок кидає
тінь, тривогу вводить у мозок
тупим вістрям іржавої маячні,
що від неї не можна натягнути
ковдру на голову, на болотах
прокинувся п'яний Фенрір, і він
не дискримінує нікого, однаково
жере всіх, йому байдуже до
кольору шкіри, субкультури,
релігії, статевої орієнтації, ґендерної
самоідентифікації, громадянської
позиції, він просто харчується
трупами, а потім у храмах облизує
золото бога любові, який навчає
ненавидіти, тому кожному доводиться
чомусь навчитися, кожному доводиться
щось зрозуміти, наприклад, ці́ну
й значення зброї, наприклад, про
наслідки вчорашнього політичного
вибору, наприклад, про тендітність
миру та тонкість цивілізаційної
плівки над безоднею зубастого
гармидеру, про умовність меж між
цис і квірами, ми в одному човні
маневруємо між щелепами Фенріра,
слабкі й сильні, під нашою ковдрою,
зшитою похапцем з усього, у що
можна було повірити, ховається
безцінна Зірка, і все тепло, що
лишилося в світі – на нас таких-
сяких...
Обкладинка: я + MJ
Темні смуги починаються,
світлі смуги лише починають,
ворухнути хоч м'язом під обваленими
плитами, вдихнути краєм легень,
згадати вчасно "помирати зібрався,
а жито сій", шепотіти собі "я - кульбаба",
клітини ділити, поширювати ентропію,
ворожий пил змішати зі своїм і
мурувати мегаліт, на який обіпреться дім...
Обкладинка: я + MJ
Пора в’язати… Самопочуття дає зрозуміти, що черговий поетичний період завершено, тема вичерпана, нема сенсу продовжувати мучити творчі залози. Тепер треба зібрати все написане в книгу. Це буде вже другий неопублікований рукопис, 6 у загальному рахунку. Є концепція, є робоча назва, але краще озвучу все вже по готовності, аби не наврочити. А поки – віршик…
Не помер...
просто повзу повільно,
за сантиметром міліметр,
тягну піщинку свою ледве-ледве,
але як є... вже як є... дрібничка
на шкірі Всесвіту намагається
стримувати пожежу в нервах,
підтримувати дихання, не при-
пиняти сіпатися, не дати
сходженню перетворитися
на занепад, спирається на
крихту, з якої [через століття]
сконденсується мегаліт
у розчині фармакологічному...
...якщо пощастить, то стане
частинкою того масиву, який
порятує світ...
Обкладинка: я + MJ
Згори гостро гола
блакить агресивно
цілує у мозок, аж
стогнуть судини
від того, як спогад
потужно зринає
з нейронної глибини:
вісь із 37 весен
лоскоче й солодко
спазмує мить,
туго стягнутий докупи
ганглій мерехтить
віночком із квітнів,
у волоссі трави
щось неймовірне
розправляє плечі
над усім, що горить...
Обкладинка: я + MJ
