mor Fati

[…]

Бетонний монстр
траком трощить,
взяти друзки й
приліпити збоку
недолугою абстракцією,
йому до мене немає
жодного діла, й до
мистецької акції моєї
байдуже, але хз, може
якось хоч би чиєсь око
раптом зачепиться й
сповниться гидливої
жалості до мого наміру,
в чиїй естетиці, в кожній
склянці, німотний стогін
маленького незначного
відчаю усвідомлення
неспіврозмірності
цього хлопчика, який
досі не може вирости,
та громаддя камінного
господаря світу цього,
що котиться керамічною
розкішшю нашої наївної
парості в саду земної
насолоди, одвічно
недосяжної, тому
в такій ситуації молюся
лише богині, яка
накриває гострий край
кахлів простирадлом,
на нього можна проектувати,
на ньому можна малювати,
поки будить стук стояти
над зниканням, поки
не станеться короткий
рух, і гомін мого нарікання
не стане рікою уламків
для інших чиїхось рук...

Обкладинка: Unsplash

27.09.2022

[…]

Рівно з землею,
за межами болю,
я так сподіваюся –
буде спокійний
сон, як єство твоє
проростає в корінні,
щоб із хмарами
розмовляти знову
згодом, і як би не сіяли
поле злом,
а зійде рядно
кольорове згодом
знову...

...і навіть коли
вже забудуть
про все і про нас,
снами будемо
в хвилях зіркового
наміру, й кожний
кришталик солі,
що колись упав з ока,
і кожна любов на весняних
гілках буде нами
знову... згодом...

18.09.2022

Чорний хліб ІІ

Тисяча "ні"
закарбована
на стіні,
зажурено
дивляться на
захід соляні
стовпи,
їхнє сонце
назавжди сідає,
і я відчуваю,
як вітри зими
мене щосили теж
розвертають туди,
ледь пручаюся,
шкребу на камінні
благословення,
без віри, без надії,
на жаринці любові
та декількох
лікарських засобах,
всім, хто може,
просочуйтесь
у щілини, утворюйте
тріщини,
вбирайте кульбабами
зоряну благодать
потойбіч,
ваш кожен рух –
корпускула дива,
в долонях плекайте пух,
проходьте сміливо
крізь мур у
шумовиння квіту,
де ховаються
співи в очікуванні
губ…
…минуле згорає,
лишаючи сіль
вам на хліб
у добру путь…

Photo by Nicholas Barbaros on Unsplash

14.09.2022

[…]

Хто в пікселі –
кидає виклик
великій несправедливості
випадку, розв'язаного
виєм протягу крізь неситі
ворота мороку,
скільки зможе тут воля
втримати шал залізного герцю
степом, в ДНК тріпотять
молитви й постають з ними
поряд мертві, кількасот років
плетива віршів, кількасот років
креса намірів, у змаганні сліпім
спіралей, у терті плит літосферних,
я тихенько в душі благаю, щоби
між усіх мультивсесвітів
той знайшовся, де всі
вертають, всі вертають домів
живими…
…тільки злого покута
тягнеться уздовж пагорбів
дикими квітами…

Photo by Belinda Fewings on Unsplash

11.09.2022

Мушля

Якщо ми будемо
обійматися й цілуватися,
й зрештою наші тіла
стануть одне до одного
під правильним кутом,
то станеться Сонце...
так само планета під час
хороводу знаходить
той нахил і точку параболи,
голка в зіницю проходить,
лишаючи трохи пилку
зірчастого, у дзеркалі
тоне й танцює відлунням,
стривожених струн, я –
просто порожній звук,
що збирає ці перли в мушлю
узбережжям сну...

Обкладинка: Unsplash

05.09.2022

Теофанія

Якщо бог є любов,
то кожен, хто любить – бог,
я бачив, як люблять боги,
я бачив, як вони помирають,
я знаю, як над полиновим полем
тягне дим усесвітнього горя,
коли довга колона героїв
їх несе на могутніх плечах,
вслід за ними зростають квіти,
вслід за ними сміються квіти,
вслід за ними нові любові
славлять цикл життя богів,
я хотів би, аби без болю,
так хотів би, аби без болю
танцювати могли б ми, та ні...
пошматовані червоні мішечки
вздовж залізного траку історії –
вишиванка короткої миті
твоєї щасливої усмішки,
бог – є той, хто в тріумфі
змордованім до неба простягує
повні долоні їх – у благословенні
та виправданні, наскільки мало
сенсу в тому не було б...

Обкладинка: Unsplash

05.09.2022

[…]

Спорожніло,
довго тліло
ще до того,
як пробило
оборону й
підпалило
видноколо,
око викололо,
розмололо,
тільки скелі
вийшли з
жорен, скелі,
вибрьохані
фаршем із
планктону, хто
не встиг
зростити хорду,
розгубився
на узбіччі
металевого
потоку, повз
у темряві
навпомац,
в обгорілім
полі "потім",
полі аж
до горизонту,
полі розміром
у долю,
з неба гупає
питання
щодо того,
що є домом,
під оглушливим
зізнанням
свої справжньої
природи,
хоч би стало
між уламків
тління в грудях,
щоб зігріти
пуп'янки
малого завтра,
під важкими
рюкзаками
в небо строєм
йдуть герої,
їм услід
понад утому
наші руки
мерехтять, і
кожен трохи
на долонях
згодом донесе
багато,
скелі в небі
ставлять купол,
відсувають
мить останню,
ми – розбурханий
мурашник,
ледь живі,
жарини тягнем...
...ціль не видно,
тільки напрям...

Обкладинка: Unsplash

18.07.2022

Живі

Полеглі лягають
у трюм черепів,
важким тихоходом
вертають додому лінкори
живі, мовчання поряд
між ряд(к)ів маршує,
шепоче на пікселі пил
історії, яких до кінця
не збагнути, між сотень
жил, омертвілих з напруги,
тонкі одинокі нитки
тягнуть руки на кросна
обіймів з утомлених тіл,
секунди сплетуться
в години, години в дні,
як рубцові тканини
сплітаються на безоднею –
мости над загибеллю,
над неможливим – усім,
зі щитом й на щиті, шлях
у завтра крізь ніч
квітам польовим
на руках у того, хто дихає...

Обкладинка: Unsplash

27.06.2022

Доньки

Доньки-метелики
плескають крильцями,
вчаться між квітами
танцювати, здіймаючи
сонячний пил, замурзуючись
у нектарі, дзвенить їхній
сміх під зеленим склепінням
священним хоралом, малесенькі
стріли злітають у довгі-предовгі
параболи, обличчям до шторму,
без страху, озброєні всією
можливою правдою, на яку вже
були ми спроможні, махаємо
їм услід руками й махаємо віями
мокрими…

26.06.2022

Те, що звуть “молитва”

Скільки треба енергії,
аби наважитися на звук,
на крик, скільки треба -
для слова?.. Кожна подія
губиться у глибині шахти
чорної, і там - горить,
підкошуючи ноги, одягаючи
мішок на голову, в цій
пітьмі щезає горизонт,
і ти стаєш точка в утробі
болю, одне прохання лунає
тоді в молитовному білому шумі -
витримати… витримати…
витримати…

26.06.2022

AMOR FATI

Творчість Максима Холявіна