Категорія: Поезії

  • […]

    […]

    Спорожніло,
    довго тліло
    ще до того,
    як пробило
    оборону й
    підпалило
    видноколо,
    око викололо,
    розмололо,
    тільки скелі
    вийшли з
    жорен, скелі,
    вибрьохані
    фаршем із
    планктону, хто
    не встиг
    зростити хорду,
    розгубився
    на узбіччі
    металевого
    потоку, повз
    у темряві
    навпомац,
    в обгорілім
    полі "потім",
    полі аж
    до горизонту,
    полі розміром
    у долю,
    з неба гупає
    питання
    щодо того,
    що є домом,
    під оглушливим
    зізнанням
    свої справжньої
    природи,
    хоч би стало
    між уламків
    тління в грудях,
    щоб зігріти
    пуп'янки
    малого завтра,
    під важкими
    рюкзаками
    в небо строєм
    йдуть герої,
    їм услід
    понад утому
    наші руки
    мерехтять, і
    кожен трохи
    на долонях
    згодом донесе
    багато,
    скелі в небі
    ставлять купол,
    відсувають
    мить останню,
    ми – розбурханий
    мурашник,
    ледь живі,
    жарини тягнем...
    ...ціль не видно,
    тільки напрям...

    Обкладинка: Unsplash

  • Живі

    Живі

    Полеглі лягають
    у трюм черепів,
    важким тихоходом
    вертають додому лінкори
    живі, мовчання поряд
    між ряд(к)ів маршує,
    шепоче на пікселі пил
    історії, яких до кінця
    не збагнути, між сотень
    жил, омертвілих з напруги,
    тонкі одинокі нитки
    тягнуть руки на кросна
    обіймів з утомлених тіл,
    секунди сплетуться
    в години, години в дні,
    як рубцові тканини
    сплітаються на безоднею –
    мости над загибеллю,
    над неможливим – усім,
    зі щитом й на щиті, шлях
    у завтра крізь ніч
    квітам польовим
    на руках у того, хто дихає...

    Обкладинка: Unsplash

  • Те, що звуть “молитва”

    Те, що звуть “молитва”

    Скільки треба енергії,
    аби наважитися на звук,
    на крик, скільки треба -
    для слова?.. Кожна подія
    губиться у глибині шахти
    чорної, і там - горить,
    підкошуючи ноги, одягаючи
    мішок на голову, в цій
    пітьмі щезає горизонт,
    і ти стаєш точка в утробі
    болю, одне прохання лунає
    тоді в молитовному білому шумі -
    витримати… витримати…
    витримати…
  • Рестарт

    Рестарт

    На шиї край,
    і жодної бравади,
    лиш сум лишає
    мокрі плями
    на узбіччі, поки
    суне караваном
    час, і шанс малий
    устигнути достиглий
    плід відчути в грудях
    тане з кожним днем,
    замало слів, замало
    віршів, мало заклинань
    і закликання падають
    у тишу, знань нема про
    потойбіччя, припущення,
    що просто клацне вимикач,
    і ніц не буде турбувати,
    милосердя кожній тварі
    дарунок від здебільшого
    байдужого життя, та як
    лежиш, і бачиш, як
    летять птахи під сині
    хмари в розпашілих
    променях, то хочеться так,
    щоб можливо бу́ло потім –
    перезавантажитися…

    Photo by Rohit Choudhari on Unsplash

  • Чорний хліб

    Чорний хліб

    Любити Батьківщину
    не вийде по-своєму,
    чітко доволі умови нам
    ставить історія, доля
    обвугленим хлібом
    чорніє на рушнику, я
    не смію торкнутися, бо
    насправді не знаю, чи
    витягну цю вагу, але,
    на жаль, не цікавить
    усе, що маю й пропоную,
    девальвація біографії
    відбувається за секунду,
    металевими привітаннями
    снарядів чужому ґрунту,
    все стає чорно-білим,
    розфокусовано каламутним,
    між "бігти" і між "горіти"
    не лишається місця "бути",
    дні минають у титрах загиблих,
    у безумовній вірі в перемогу,
    дні минають в сумнім борінні
    підійматися до роботи,
    я заплющую очі й крокую
    перелякано в темряву,
    хліб твій черствий і димний
    скрипом в роті підказує напрямну…

    Photo by Thomas Griesbeck on Unsplash

  • Конторціонізм

    Конторціонізм

    Губ дуга благословенна...
    ...та що далі - довша тінь -
    тяжіє тягарем до вишкіру
    і плачу, похитнувся - опинився
    за дверима, в пустоті сліпого
    все одно, майже упав, а руки
    викинув, аби штурхнути брилу долі
    з тими разом, хто на шкірі лиш
    слабке тепло, хто лиш надія
    на уламках мрії, в світлі цього
    можна животіти, тягни-штовхай,
    аж поки не зрівняють м'язи горизонт,
    а далі, хтозна, може й буде на обличчі
    райдуга, коли навчиться танцювати
    дощ із сонцем лінді-хоп...

    Обкладинка: Unsplash

  • …

    …

    Кривизна гілок,
що простір тнуть
наосліп – сум
пісень твоїх,
намальований
костуром поступ
до розквіту,
де суперсиметрія
розгортає рівняння
любові на кроснах,
і з нього крапає
нектар...
  • Розлам

    Розлам

    Розлам
в основі храму
диктує естетику
кричучої нави
з бетонних блоків,
колаж недбалий,
війна – літургія,
кісток ламання
ритуальне, в пошуку
правильного зрощення
частин існування
у тілі щастя – на вівтарі,
філософування молотом,
дзвін важкий підтримує
тривогу, любов – батіг,
любов – єпитим'я,
любов – з окопів під кулі,
любов – укриття, любов –
трамплін аж до бога,
а потім – пам'ять про світло,
як пам'ять у тиші про ноту,
ятрить склепіння храму
кривого, мов стовбур
дерева на скелі,
якому відкривається
холодна висота
нестерпною наготою...

    Photo by thom masat on Unsplash

  • Палеонтологія

    Палеонтологія

    Тіло плівкою повзло
доісторичними ландшафтами,
мільйон разів загинуло,
будуючи тендітну здатність
бути, шкірилось у спробах
усміхатись, тримаючи себе
докупи, тіло з вихору тисячоліть
несеться зграями і табунами,
монтуючи все кращі органи,
аби міцніш реальність обіймати,
іскрами до неба спраглі "я"
звиваються й зникають з виду,
але я безсило сподіваюся,
бодай у снах, та все-таки тривають...
...лунає кавалькада, марить шлях
туманами ще ненаписаного завтра,
довіряй чуттям, веди буремну воду
попри – далі... буде товша плівка хай...

    Photo by Alexander Schimmeck on Unsplash

  • Біфуркація

    Біфуркація

    Платівку заїло,
    знімаю голку,
    сиджу у тиші.

    Так жаль музики,
    але їй потрібно
    колись закінчитися.

    Уявлення про перманентність
    обернулося заїданням
    духовного механізму.

    Я просто стою
    перед розчахнутими дверима
    і ніяк не можу увійти до них...

    Обкладинка: Unsplash

  • Фантазія

    Фантазія

    І.
Пригрібаю до серця дні,
лискучі перли всього, що
відбулося, якщо якесь
призначення і є мені, то
це збирати цей коральовий
архів чарівних пустощів
орнаментами спогадів
уздовж плівки нервової,
аби з дискети мого тіла
усе згодом перенесли
на SSD Землі,

ІІ.
я бога б
вигадав лишень для того,
щоб комусь було те все
дивитися, й ще Він
був би монтажером,
щоб у фільма стався
хепі енд, бодай не з першої
же спроби, бодай із тисячі
повторів, але все-таки…
…бо кожен спалах щирої
любові вартий як не
перемотки пам'яті до
миті, коли все пішло не так,
то воскресіння та god mode'у
кожній героїні та герою кожному,
щоб завершився шлях,
і безліч спогадів чудових
кружляли б нескінченно
довго в чорну зіницю Її ока,
танцюючи на
акреційних променях…

    Обкладинка: NASA

  • 17.04.2020

    17.04.2020

    Ти повна барвистого світла,
    я хотів би, аби не втратила ані сльози,
    окрім щасливої, оточити тебе суцільною
    силою, подарувати любові крила,
    розмахом, як у "Мрії", яку неможливо
    спалити, бо вона розлітається з вітром
    насінням, і знову квітне, ти – диво
    із самої глибини нашої взаємодії,
    де, попри всі буденні тягарі, ми є більше,
    відлите у смертні глеки, аби залишити
    в щоденнику бога вірші, аби залишити
    сади на Землі, якими ти будеш бігати
    і сміятися безліч весен у безмежному
    майбутті…
  • Місто

    Місто

    Пливуть над містом
оповіді стін, звучать
дими, течуть шляхами
спогади, сльози скрипки
вздовж струни – смичками
голоси історії провадять –
контури домівок з небуття
витягують у сни за руки
під час рятувальної операції
пам'яті – в ім'я виживання
розсипаних я…

    Обкладинка: з воєнних знімків міста Маріуполь, звідки я родом

  • Supernova

    Supernova

    З грудей до виднокраю
    тягне нитку, в серці вузол
    точить краплі туги – пуповина
    між минулим і майбутнім, густина
    повітря набрякає сонцем,
    час плутається в променях, і з нот
    народжується спогад, зірка
    з присмаком полиновим,
    у шумовинні днів
    моя власна мить
    супернова…

    Обкладинка: NASA

  • Небо

    Небо

    Весна прощань… Весна вітань…
    Танок геометричних форм
    занурюється в синь квітневу,
    луна широка котиться від ноти,
    до болю важко проростати
    крізь бетон, але зусиль вартує
    небо, яке торкається долонь…
  • Відлига

    Відлига

    Душа виповзає
    з-під снігу
    суцільно вразлива,
    вся шкіра нарощена
    залишилась у пазурях
    почвар жахливих,
    та кожна нова доба
    попереду несе для неї
    гарячого металу філіжанку,
    мабуть, бажають, аби стала
    залізна пташка,
    бо в цій атмосфері
    неможна літати інакше,
    та дуже треба, аби – літала…
  • Епіграма

    Епіграма

    Ярість
    ламаним танком
    двутаврів тисне
    в грудях протитанковим
    їжаком, якби ж то так
    заорати, щоб кожна
    деталь сказаного
    проорала борону –
    у ворожій отруйній масі
    бризками свинцевого шторму,
    червоним причастям правди,
    що дарує
    спокуту злу...

    Photo by Valentin Salja on Unsplash

  • Оріон

    Оріон

    Гей, той, хто біжить
    біля обрію, зупинися
    на мить, озирнися на
    мене, ця тривала гонитва
    розгубила свій сенс,
    та зоря, що відбита
    в зіницях твоїх, не настане
    для мене ніколи, цей образ,
    намальований під повіками -
    морква для віслючка, то годі вже!
    годі! Хлопче, злазь із плеча,
    далі мушу навпомацки
    калібрувати оптику,
    в пошуках променю
    сузір'я всередині...

    Photo by Bryan Goff on Unsplash

  • Жорна еону

    Жорна еону

    Гуркоче час,
    якби ж то зачепитися
    за землю, коріння саду –
    пальців судома, тобі – дерева,
    комусь – недопалки, тобі – злість,
    комусь – горло порване,
    але поперек усього повинні
    бути сонця промені,
    пестити усе зруйноване,
    вивчати черговий урок історії,
    під плитою тектонічною поховане
    найповільніше зерно ДНК,
    протягом тисячоліть
    утворює гори
    із вогняної повені,
    здіймає голови,
    і з щелеп зсудомлених
    нові пагони сходять...

    Обкладинка: Jr Korpa via Unsplash

  • Любовелогія

    Любовелогія

    Любов не вивчиш раз і назавжди,
    любов раз і назавжди не відчуєш,
    бо Сонце танцює щомиті в пітьмі,
    бо клубочиться вир жахіть
    у серці народження, і навіть якщо
    не поглине тебе круговерть ворогів,
    сам себе завжди здатен знищити,
    вкотре бачу, як тягнеться нить
    від кожного нервового закінчення,
    любити - значить врівноважено висіти
    між усіх різноспрямованих намірів
    під дією доцентрових і відцентрових сил,
    опірмат для того, хто вічно нездужає,
    але мусить мурувати мости, аби ними
    вона крокувала, і крик набирав відтінків
    ніжності, аби шуми в грудях набирали
    мотиви музичні, аби смак усмішки
    менше гірчив, а більше тішив...

    Обкладинка: Jr Korpa via Unsplash

  • Хмарний архів

    Хмарний архів

    Doch alle Lust will Ewigkeit —,
    — will tiefe, tiefe Ewigkeit!

    Friedrich Nietzsche − Also Sprach Zarathustra
    Як храм паде,
то стане хмара
в архіві буде –
драмтеатр –
колекція рядків
на склі, надхненних
видихом, життя
ознакою насичених,
це лиш на перший
погляд зникли,
насправді завше
будуть поряд
на повторі в тиші,
мов актори, без утоми,
грати в безкінечну гру,
покличеш спогад –
все проступить,
гукнеш спросоння –
буде тут...

    Photo by Billy Huynh on Unsplash

  • Войовниця світла

    Войовниця світла

    Важкий обладунок
приреченої на війну
задовго до того, як
вибухи всіх побудили,
даний джерелом світла,
та все ж – натирає плече,
і хребет у корсеті з металу
шепоче погрози розсипатись,
підпалене серце, на жаль,
не залишило вибору,
від нього дим чорний
завішує перспективу,
і скільки б не мала
позаду розкритих квіток –
біль співає гучніше, тому,
коли захоплені тією зіркою,
міцніше обійміть і грійте так, аби
сягнули самого ядра інфрачервоні
промені любові – крізь метал,
і губи янгольської сомнамбули
торкнув (на мить хоча б)
щасливий усміх...

    Photo by Nik Shuliahin on Unsplash

  • SiO2

    SiO2

    Скарби – діоксид кремнію,
одвічна метафора часу,
і боляче дуже стискати кулак,
опираючись руху речей
своїм ладом, боюся, моя
коробка кістяна для най
дорожчого все одно най
краще сховище, бо в ній
будинкам не страшні снаряди,
в ній рецепти дитячої усмішки
не горять, в ній записано
кожний вітру акорд із усіх
його літніх концертів для
променів Сонця у супроводі
хору листя, записано кожний
вірш вигину степу і моря,
обвінчаних тисячоліттями, ці
перли пістряві сузір'ям
освітлюють шлях – від і до,
й не здається він більше таким
скорботним, несу світу свій
вік весь, коли простягаю
розкриту долоню...

    Photo by Jan Kopřiva on Unsplash

  • Кундаліні

    Кундаліні

    Життя торує шлях
крізь плоть собі безжально,
любов здійснюється через
крик, ця стихія страшна
заворожує очами ураганів,
і ми вклоняємося їй
у коїтуса храмі, в хоралі
оракулів, на вівтарях
бажання, що нуртуються
у пітьмі, а тоді здіймаються
вогнями, продовжуючи світло
Зірки-Праматері, божественне
проміння звивається у зморшках
на твоєму чолі, коли ти кінчаєш і крізь
нас розкручується Кундаліні,
та коли ти тужишся, життєдайна,
випускаючи достиглий досконалий
плід, і пурхають пелюстки їй услід,
і сяє наша глосолалія над нею...
(о, святий момент...) сліпі, ми станцювали
мінним полем, і там, де ми ступали – 
квіти проростають... корогва нової весни...

    Photo by Jr Korpa on Unsplash

  • Гінекей

    Гінекей

    Гінекей, потаємне коло,
    куди не зайде чоловік,
    у повітрі тільки зловить
    аромат п'янкий тонкий,
    але не зможе бачити,
    стоятиме біля колони,
    оперізаної грою жриць,
    долонею на доторк
    відчуватиме тепло та
    шкіру змій з написаними
    іменами бога, хотів
    пізнати б, а пече, бо
    ярість їх та їх скорбота,
    та їх кривава магія тече
    довкола місяця і збуджує
    тривогу глибоко всередині,
    то першородне джерело життя
    в цих флейтах дихає крізь час,
    ти можеш бути свідком
    розквітання, тримати руку
    що в судомах виконує таку
    роботу, що соває жорна еонів,
    бути свідком танцю й співу
    мовою з-поза відомих горизонтів,
    свідком пломеню уздовж хребта
    й ходи легкої квітами та черепами,
    залежно від обставин драми, та
    зачаровано спостерігати,
    як відбувається – в о н а...

    Обкладинка: Unsplash