Плач за жменею вчорашніх днів
в абстракції утопить погляд, та
з майбуття простягнені гілки
розбавлять усміхом гіркоту,
ми станемо землею всі, хіба
не честь – глибока й безумовна? –
зростатимуть із нас дерева,
й наші душі шелестітимуть у крони
на долонях...
Обкладинка: я + MJ + Ps
Слава Космосу
за наполегливість
білкових структур,
за резильєнтність
їхню, за здатність
повзти, за здатність
зламаному зростатися,
за здатність обіймати
літери шрамів й навчатися
танцювати, переступаючи через
марність, за здатність
серця повільно стискатися
на межі атомізації,
але достатньо довго,
щоб колись піднятися
й засяяти з-під ковдри
гібернації, зрештою,
за здатність
померлому – тривати,
хоч би й без форми,
хоч би й без пам'яті,
сполукою но́вою з
кожним атомом,
підтримувати поступ
інформації до небачених
досі ігрових майданчиків
простору й часу,
навіки слава, амінь.
![[…]](https://www.amorfati.in.ua/wp-content/uploads/2024/06/xsimko_a_giant_moose_in_the_vast_field_of_the_wild_flowers_in_eea0bf55-6ca7-465a-8dbf-ddb8fcfe238c_3.png)
Загадка в міопії,
коли з очей знято будень,
за мо́стом нудьги
блукає відповідь
з гіллястими ро́гами,
глузд розслабляється
і засинає в неї на спині,
несе божественний звір
поволі у сновидіння...
Обкладинка: я + MJ
Най мудрість Водню
та збагаченого Урану
вказує напрям до
вдосконалення
емоційної гами,
агресивні дгарми
накидаються батогами,
танок перетворює шрами
на каліграфію, ознаку
участі твоєї в малюванні
на тілі долі твоєї,
марну лише тому,
що нерозшифровану
знавцями усталених мов,
проте твоє кохання з нею –
справа потаємних нот
між рядками стандартного коду,
десь там, у невидимих променях,
десь там, у нечутних частотах,
із кожним кроком згори та вгору
вивчаєте одне одного імена
навпомац...
Обкладинка: я + MJ
![[…]](https://www.amorfati.in.ua/wp-content/uploads/2024/06/xsimko_man_aggressively_climbing_out_from_under_the_concrete__783762f8-cfe2-4b45-9ca0-29ed2a21ca5b_2.png)
Темні смуги починаються,
світлі смуги лише починають,
ворухнути хоч м'язом під обваленими
плитами, вдихнути краєм легень,
згадати вчасно "помирати зібрався,
а жито сій", шепотіти собі "я - кульбаба",
клітини ділити, поширювати ентропію,
ворожий пил змішати зі своїм і
мурувати мегаліт, на який обіпреться дім...
Обкладинка: я + MJ
За краєм слів звук і колір складають сенс,
білий запах акацій,
оздоблений медово-фіолетовим кантом,
п'янить: я бачу хвилі прозорі в повітрі,
вони торкаються кінчиків нервів
і перетворюються на ноти – глибокі
й теплі, важкі і млосні, так пахне надія,
віра, любов, так пахне храм тотального
безглуздя під куполом тотального нічев'я,
так грає музи́ка на дудочці із солов'ями
разо́м, забавляючи кохану й се́бе...
Обкладинка: я + MJ
За краєм слова мова зіслизає у хребет
уздовж барабанних перетинок,
з белькотінням перетворюється на дотик
до берега, коли час і відстань подолано,
омріяні обійми зімкнуто, омріяне завтра
стало сьогодні, на сон схоже, бо, може,
зрештою, пункт призначення там, де сон,
за краєм слова, де галуззя нейронів
розчахнуте зі спинного мозку в космос
і сАме ядро Землі, в цьому дереві вібрує
доторк – безпосередня механічна взаємодія,
наступна ітерація мови, коли відчуваєш
дещо більше, ніж просто ти...
Обкладинка: я + MJ
Нервова тканина
наповзає на порожнечу,
кублиться під тиском
великого вибуху – ганглієм,
наче билом, готовим ударити
в дзвін просвітлення,
металом розтечеться
молитва, зрезонує із серцевим
ритмом, розкриє потаємні
глибини, де згорнувся сенс
в інфрачервоному спектрі...
Обкладинка: я + MJ
Сонце свободи світить усім,
та кривавий обов'язок кидає
тінь, тривогу вводить у мозок
тупим вістрям іржавої маячні,
що від неї не можна натягнути
ковдру на голову, на болотах
прокинувся п'яний Фенрір, і він
не дискримінує нікого, однаково
жере всіх, йому байдуже до
кольору шкіри, субкультури,
релігії, статевої орієнтації, ґендерної
самоідентифікації, громадянської
позиції, він просто харчується
трупами, а потім у храмах облизує
золото бога любові, який навчає
ненавидіти, тому кожному доводиться
чомусь навчитися, кожному доводиться
щось зрозуміти, наприклад, ці́ну
й значення зброї, наприклад, про
наслідки вчорашнього політичного
вибору, наприклад, про тендітність
миру та тонкість цивілізаційної
плівки над безоднею зубастого
гармидеру, про умовність меж між
цис і квірами, ми в одному човні
маневруємо між щелепами Фенріра,
слабкі й сильні, під нашою ковдрою,
зшитою похапцем з усього, у що
можна було повірити, ховається
безцінна Зірка, і все тепло, що
лишилося в світі – на нас таких-
сяких...
Обкладинка: я + MJ
Темні смуги починаються,
світлі смуги лише починають,
ворухнути хоч м'язом під обваленими
плитами, вдихнути краєм легень,
згадати вчасно "помирати зібрався,
а жито сій", шепотіти собі "я - кульбаба",
клітини ділити, поширювати ентропію,
ворожий пил змішати зі своїм і
мурувати мегаліт, на який обіпреться дім...
Обкладинка: я + MJ
Пальцями Брайлем на полотні:
кожна нитка зберігає рух ігли,
кожна нитка зберігає намір краси,
який не зникає від народження
кохання, який не зникає, коли ми
зникаємо, руки весь час заплітають
квіти у коси дезоксірібонуклеїнової
кислоти...
Обкладинка: я + MJ
Крихти на столі Долі,
крихітні перекотиполя,
підсунься поближче до джерела
невидимого світла, ми
не припинимо бути крихтами,
проте кожна трошки також
випромінюватиме, і в загаченому
просторі стане на люмен світліше,
асфальтобетон віддасться тріщинам,
над руїнами вежі вщент знищеної
колоситимуться згодом радіоактивні
кульбаби.
Обкладинка: я + MJ
Пора в’язати… Самопочуття дає зрозуміти, що черговий поетичний період завершено, тема вичерпана, нема сенсу продовжувати мучити творчі залози. Тепер треба зібрати все написане в книгу. Це буде вже другий неопублікований рукопис, 6 у загальному рахунку. Є концепція, є робоча назва, але краще озвучу все вже по готовності, аби не наврочити. А поки – віршик…
Не помер...
просто повзу повільно,
за сантиметром міліметр,
тягну піщинку свою ледве-ледве,
але як є... вже як є... дрібничка
на шкірі Всесвіту намагається
стримувати пожежу в нервах,
підтримувати дихання, не при-
пиняти сіпатися, не дати
сходженню перетворитися
на занепад, спирається на
крихту, з якої [через століття]
сконденсується мегаліт
у розчині фармакологічному...
...якщо пощастить, то стане
частинкою того масиву, який
порятує світ...
Обкладинка: я + MJ
Шахта гути бога
крізь хребет пірнає
в тінь, відкинуту
польотом світла
через простір,
стривожений трим
матерії, збудженої
з вічних снів,
звук первинний
крізь флейту могутню
небачений влаштовує
цирк божевільних
конторцій, дивись - які,
й між ними - ми,
згрібаємо борошно
й місимо насущний
хліб, загущене тепло
благословення зірки
у літерах на скоринці,
впаде в живіт,
у голову луна злетить,
загасне повільно,
зависне тиша дивовижна
вбрана у відблиски
поміж вій...
Обкладинка: я + MJ
У брині марева святі
плетуть порфіри
лицарям, які пішли
за хмари марш-кидком
на порятунок світу,
нитки під пальцями
співають жалісно,
і дивляться
мироточиво, аби
був легше шлях,
аби ковзало легше
пір'я шкірою вітрів,
аби щастило в горлі
вогняного виру дістати
світло й оселити в очі
тим, кого так сильно
полюбили, кому вернутися
навіть без дихання
заприсяглись...
Обкладинка: я + MJ
Згори гостро гола
блакить агресивно
цілує у мозок, аж
стогнуть судини
від того, як спогад
потужно зринає
з нейронної глибини:
вісь із 37 весен
лоскоче й солодко
спазмує мить,
туго стягнутий докупи
ганглій мерехтить
віночком із квітнів,
у волоссі трави
щось неймовірне
розправляє плечі
над усім, що горить...
Обкладинка: я + MJ
Розкрилася раптом присутність симфонією щемливих сердець,
квіток, що співають, дзвенять, кричать нетривалими
вузликами всесвітнього нерву, спазмує губи ця музика
тремтіння пелюсток, імлить горизонт пилок,
коли пускаємось берега, осідає на тернах,
терпне часу ковток, б'ється в животі захоплено
метелик, ой леле, леле, лелять вогники
зірок, розсіяні над полем смерті...
Обкладинка: я + MJ
Хто знає – зі світла
спускається в тінь,
у відсутність занурює
руки поволі, вставляє
полімер між зубів, щоб
не стерти їх об зане-
покоєння, тестує, на-
скільки далеко сягне
вогонь, скільки вже його
є в долоні, ця діяльність
позбавлена будь-якого
сенсу, ця діяльність
позбавлена будь-якого
значення, ця діяльність
просто саме життя,
з тих пір, як промінь
звився протуберанцем,
торкнувся зернятка
гарячим пальцем,
зрушив маятник серця
у мовчанні, й потягнулося
дерево у два спрямування,
що більше вбирає світла,
то далі у пекло свердлить,
що величніші емпіреї –
жахливіші глибини смерті,
що більша любов – щільніше
стискаються зуби, хто знає –
робить собі вакцинації згуби
бо в садах високих надій
мацаки чудовиськ завше
в'ються за стопами,
та лоскоче парость чорна
у хребті...
Обкладинка: я + MJ
![[…]](https://www.amorfati.in.ua/wp-content/uploads/2024/04/0_016.png)
Скинулись копІйками,
скинулись життями,
скинулись кінцівками
та ще якими травмами,
скинулися мріями,
скинулись родинами,
скинулися друзями
та ще якими рідними,
скинулися твердістю,
скинулися м'якістю,
скинулись, що майже
ніц нічого не зосталося,
й от сидим та крутимо
млини вже по інерції,
зжирають жорна трупи,
але дещо вже потерлися,
і я в душі вже не їбу,
куди ми всі прикотимось,
з-під лоба зирю у імлу,
скидаю щось по змозі...
Обкладинка: я + MJ
![[…]](https://www.amorfati.in.ua/wp-content/uploads/2024/04/0_28.png)
Реальність кліщами
додолу тягне куточки
губ, мужики з жінками давно
не танцюють, збирають
гривні, рахують трупи,
хз, яким чином досі
рухаються, хз, яким
чином справляються
з сумом, мабуть, уже
просто на автоматі,
мабуть, вже ні з чим
ніхто не справляється,
звичка боротись, мов звичка
бути – єдине, що залишається...
Обкладинка: я + MJ
Все те, що не візьму з собою,
синій шепіт квітня в білих квітах,
розсіються руки – впаде піском,
розсіється серце – розтане дзвоном,
і бога відсутності я про одне молюсь:
нехай гравітація втримає мене вдома...
Обкладинка: я + MJ
Сміємося з жаху,
щоб утамувати нерви,
свідомі ціни, яку, ймовірно,
здере з нас доля, але ніколи
не скажу, що тебе "забрали",
до кінця твоя на все буде воля,
бо знаєш прекрасно криву
стежину, бо знаєш чудово,
крізь які вона пролягає брами,
та попри все, можливе та
неможливе, хочеться, аби
вижив, аби дістався
тієї вершини, якої бажаєш...
...тепер я знаю, чуваче,
що значить без надії
сподіватись.
Вісцеральна облуда
духа, настояного в трясовинні,
краде світовий вогонь,
аби підпалити покручену парость
хордових й обернути на смолу,
якою вона тамуватиме голод,
бо їй хочеться жити, і ця
війна – на виживання, війна на
клітинному рівні, тотальне взаємне
заперечення недосконалого організму
й жаху відкинутої ним тіні,
безкінечного народження смерті
з вирви брунатного задоволення,
що проростає пухлинами у храмі
соми, соки жлуктити хотіла б вічно,
заплутаний мацаками хтоні, гуманоїд
хворий тягне це дишло, таврований
злиднями, хоче порвати кільце неволі,
стати пряміше, до неба ближче,
вдихнути глибше, та в роті все одно
присмак крові, єдиний аркуш
заплямований помилковими рішеннями,
видиратися з багна значно довше, аніж
розраховували, значно складніше...
...лежить, утомлений, виснажений,
перебирає проте колінами й пальцями
долі секунди, відсутністю вибору втішений,
навіть якщо почате не буде закінчено,
з його тканини в болотну лабораторію
вийде штам нової історії, що порушить
руйнівний статус кво паразитократичний,
недосконалий організм запихує в рота
хтоні стратегічну бомбу з вірусом любові...
Я сам написав, що «зрозумів хіпанів, роби любов, не роби війни», але насправді це дуже дивні заклики – любити. Як наче можна повернути якийсь вимикач усередині і почати любити… Як виростити любов? Як заразити нею? Яка для цього потрібна комунікація? Навряд чи вистачить штрикань «люби! люби!» І не завжди любов повертається любов’ю. Мабуть, усе, що можна зробити – то робити любов за наявності такої всередині, перш за все – заради себе самого, а вже потім – у сліпому сподіванні, що посіяні зерна дадуть збіжжя. Поза цим починається наука суспільного гуртожитку, де любов не на першому місці, хоча мета спільна – сяка-така гармонія, з урахуванням і менеджментом усіх контрадикцій.
Відповідь на своє вранішнє питання я знайшов у власному ж тексті, коли збирав вірші для майбутньої антології.
Любов існує на рівні біо-
логії, в тремтінні клітин,
що виходять на світло,
і не розуміють, що діється:
хто вони? що вони?
Тиснуться одне до одного,
рухаються крізь непевність
у довічній сліпій експедиції,
і на фоні планети порожньої
одне одному так радіють,
що усмішки стають хімією
й переважують біль…
•••
Корисно все ж перечитувати своє. Бо, на жаль, не всі одкровення тримаються в пам’яті…
Голова здійнята знову падає в сон, від наміру гострого лишається м'ясо й шун'ята, підійматися вдається на автоматі, заведеному задовго до, нерви, вибиті з ритму давно, звикають до перманентної відсутності ладу, символи покриває кров, тільки вартість продовжує падати, з утомою стрінеться втома, і будуть удвох горювати, колись, через років сто, може, виплачуть усі рани, і хиткою ходою з-за столу поплентаються будувати...
Обкладинка: я + MJ