Категорія: Поезії

  • Innerstellar

    Innerstellar

    Гра в хованки сенсу створює для читача можливість відкриття, а отже – долучення до творення сенсу. Мистецтво не є сферою прямоти, адже воно не є моральною інструкцією, тут відбувається пошук свого місця в світі, вивчення тої частини себе, яка лише побіжно торкається соціальної площини. Метафора прокладає шлях до того виміру, де сприйняття екзистенційного процесу стає безпосереднім, а отже – відкривається назване абстрактним та психоделічним. Воно не має утилітарного призначення, не має сенсу, бо воно саме є втілення почуття сенсу, яке – нагадаю – за природою своєю є значно більшим, ніж слова, що його позначають.

  • Гра

    Гра

    Бій перетворюється
на абстракції,
рій векторів імовірностей,
ти намагаєшся ухилятися
й не дати ворогу ухилитися,
в цьому вихорі біфуркації
стільки майбутніх сплелися,
в разі чого перезавантажитися
зможеш із них у якихось,
в цьому танці у шанцях шанси
підійма те, чому ти навчився,
й на відсоток до ста лиш останній
припадає сумне "не судилося...",
кульки, ниточки, м'ячики, колеса –
нам доводиться гратись довічно,
необхідно практикуватися,
сподіватися не програти,
на чекпойнтах не забувати
зберегтися...

    Обкладинка: я + MJ

  • Додекафонія

    Додекафонія

    Хвилястий роздзвін
жовтий, помаранчевий
у небі, хвиля бархан,
важке проміння карамеллю
тягнеться, огортає
контрасна сутінь у мареві
від вивергнутих потойсвіт
вулканів, захоплює, лякає,
падаєш мов, мов літаєш-ш,
блакитне рядно забрудненого
неба, маршрут подорожі,
яка нікуди не приведе, має
присмак кориці, має спалах
епілептичної активності синапсів...

у кількох спалахах моя родина
й усі мої друзі, летимо в завірюсі
часу довкруг подієвого горизонту,
блакитне і бліде на ньому золото
прихованого сонця розкриває
сенс радості, розлущує слово,
з нього тече гормональна композиція,
передаючи есенцію інформації
в первісній формі понадхаотичного
існування, реліктового шуму, джерела
таємничого кольору, що так дивує,
хвилює, аж моторошно, бо кроки
за лінію свідомого іскрять дугою
високовольтною, блоки ці мусять
торкатися обережно, але все ж
воно дуже важливо, примітно й
тримає в собі смак існування...

    Обкладинка: я + MJ

  • Virtue

    Virtue

    Від мене до тебе – безодня,
покрита оманою близькості,
від мене до тебе – прірва,
стягнута тросом присутності.
Шо ти, тіп? Шо ти? Тіп? Чуєш?
Сусіда, пошарпаний бік корабля,
що діє на нерви, до зла звиклий
в мантії недовіри й характеру
без компромісів, спадкоємець
ГУЛАГу й статуту паразитарної
піраміди, нікуди не звалимо, сцуко,
від тисняви світу, від тисняви світу,
схожого на маршрутку на кладовище
напрямком, коли на столі між нами – 
ніж – уособленням братерства,
рівності та справедливості, настає
час не лише говорити, а й слухати,
чуєш, як повзе на нас старість?
Чуєш, як люди поволі перетворюються
на кліщів? Чуєш, як звичка гризтися
знаходить хвіст і гнів не дінеться нікуди,
коли б'є в дзеркало? Це ми, настояні
в облуді, скиглимо під плитами війни
й підборами пафосних пик із блакитних
ікон, це ми продукуємо сморід, у якому
помремо нікчемними плювками долі,
як тільки не почнем складати доміно
й тягнути лямку, навіть не стискаючи
долоні одне одному, аби лиш напрямок
був схожий: не ступати на мозолі, не
тупити й не пилити гілку, на якій сидимо,
не драти горло, не доливати воду у вино,
не пригрібати сухарі – профіт! – з багна
підгорнутого пагін сходить, бачиш то?
Не бачиш? Значить, знов по колу
починається розмова, й так допоки
не второпаємо...

    Обкладинка: я + MJ

  • Позаслів’я

    Позаслів’я

    Порожнє клацання триґера
на голосових в'язах того,
кому ніц нема більше розповісти, 
готова платівка з кодом для
білого танцю без рим,
коли ти просто дмухаєш,
вітер в'ється полем й
проростають угору кінцівки
колосом й золотяться на
добриві слів...

    Обкладинка: я + MJ

  • У магнітному штормі

    У магнітному штормі

    Центр мого Всесвіту
покритий виразками
хаосу, дзвенить аритмія
часу, спорадичні спазми,
ще одна фаза онтогенези,
рай на скоринці префронтального
кортекса дрейфує магнітною
повінню, у точках єднання
створює отвори чорні формування
нових структур із болем пологовим,
із деформацією того, що хотілося
втримати б, старе-добре тане
у розчині незрозумілого нового,
важко так жити з тим у симбіозі,
навчатися користі мутуальної
доброї й злої долі, зелені пагорби
й виразки чорні... чорні... засади
майбутнього чорнозему, сподіваюся,
закладає пульсація болісна в скронях...

    Обкладинка: я + MJ

  • […]

    […]

    Скінчився подих,
звук не пестить вух
відтінком твого імені,
але тремтять на шкірі
волоски – твоєї флейти
дух карбується малюнком
префронтальної кори,
у мушлі кістяній
шелестить у колосінні
дня нового гук усіх,
що видихнули...

    Обкладинка: я + MJ

  • Ordo Ex Chao

    Ordo Ex Chao

    Запліднений хаосом,
    перлиною вагітний живіт
    конторціоністки святої,
    світло з неї на собі відчує
    темний світ, тож муситиме
    відростити око, принципово
    нові проступають з нічев'я
    форми, колобродять шляхами
    любитви, аж поки не родять
    квіти у центрі кола, куди ніколи
    не проникне слово, тільки
    пагони нейронів тріпотітимуть...

    Обкладинка: я + MJ

  • […]

    […]

    Довгоочікуваний дощ
    атласним шепотом
    турбує ніч, вальсує
    флегмою вздовж
    ліхтарів хмільних,
    веде на вулицю за
    руку жовтень…

    Обкладинка: я + MJ

  • Кульбаби

    Кульбаби

    Ані планети "Б",
ні часу "Б",
багатовимірна
спіраль – блакитна
мрія, тут і зараз,
б'є́мося об стелю,
кульбаби у пітьмі,
і Сонце нам завжди́
у перспективі
вже протягом десятків
поколінь, малюємо
його в пилу кривими
лініями, стигнуть плани
у сталевім зернятці
терпіння, у надії, що вода
крізь парость виточить
каміння, і гратиме
арпеджіо проміння
на стомлених без-сонням
віях під ковдрою весняних днів...

    Обкладинка: я + MJ

  • Вирване коріння

    Вирване коріння

    Космополітизм –
намагання прив'язати
видерті вітрами корені,
на мову серця лягає
ще мова легень і хрящів,
сидиш і зважуєш на
аптечних терезах поезію,
скільки усмішок треба,
а скільки сліз, як сказати
про руки натомлені, очі
зболені, про смерть, від
якої втік коридором плоті
й крові тих, хто не схотів
утекти, в шумі засудження
і прощення, з індульгенцією
хворих колін, заради Родини,
всі на війні цій заради Родин,
і я знову не знаю, чи являю
собою достатньо міцний тил,
раз уже так сталося – йти
по життю в ар'єргарді, чи
гарно вивчив посадові інструкції,
одне зрозумів – не мовчати важливо,
обережно збирати намисто слів
і вдягати його на час, який нас
поглинає, сплітати прикраси з полину
хоча б на узбіччі, хоч би на кілька
нот аби переважити смак
нещастя у піднебінні, домівці віршів...

    Обкладинка: я + MJ

  • Деформація

    Деформація

    Засоби деконструкції форми:
зброя та переробка, порушення
цілості в ім'я іншої цілості, у якій,
втім, тебе вже не буде, принаймні
ще жоден не надіслав повідомлень
із вічності поза тимчасовим домом,
вростаєш, летиш, чуєш, плачеш,
радієш, шумиш, любиш, любиш,
але відлітаєш з осіннім вітром
листям, що поступово стає пилом,
я споглядаю цей вихор, він залишає
шрам у моєму нейронному полі,
зі шрамів складається мандала,
з крику складаються співи, краса,
намальована лезами, споруда,
збудована деформацією, (бо
творення – база) на шкірі мокрій
розпускаються квіти лишайників,
кістки розмовляють з грибами, адже
міцелій – середник між тваринами
і рослинами, будівничий протеїнів,
останньої точки, де ти зупинишся,
де не лишається слів, свобода
невизначеності пропонує шлях
навсібіч, розхристані стріли хаосу,
розп'яття назад ув обійми, чи вийде?..
...чи вийде?..

    Обкладинка: я + MJ

  • […]

    […]

    Вони забрали дітей
з наших рук, рев потворний
з боліт спонукав підійматися,
йти у морозний туман,
не мало значення, чи
ти батько, чи мати,
про́клятий час настав,
удруге настав, услід
нашим зграям дивляться
обмежено придатні
й непридатні, збирають
по краплині краплини, поки
незалізні люди вкладають
цеглину за цеглиною
у стіни палацу свободи,
зашиваючи їх іменами,
розписуючи склепіння
любов'ю, яку ми нездатні
збагнути, лише уявити —
до плакатів з великими
фото біжать відібрані
у них діти — і подеколи
навіть не хочеться згадувати
про вагу тягаря днів прийдешніх,
непридатні й придатні обмежено,
тимчасово переміщені й депортовані —
повзуть у майбутнє кротами
вслід за сліпучими іскрами,
тримаючись за сподівання,
одягнуте в піксель...

    Обкладинка: я + MJ

  • Ланцюги

    Ланцюги

    Фішка ланцюгів –
що більше підіймаєш –
більшає вага, бо ще і ще
ланців здіймається угору,
допоки під тобою не починають
тріскатись опори, з темнОти
віків одна за одною
витягаються на світло
відтяті наші голови в'язанками
списків, і здається, що вольним
не видно ніц по той бік колючого
дроту, ним заражено храм свободи,
на ідеал моляться обличчям додолу,
і тільки той, хто зможе витягнути
ланцюги, побачить дорогу вгору,
до непізнаних досі степів, боги,
які ж то потрібні м'язи на спині,
аби втримати погляд, тягнути
доведеться поколіннями
перелогами долю, лупати скалу,
рвати тіло до бою, зі слова
відливати у формах мечі,
знаходитися за межами болю,
але сталити дух, комусь летіти,
а комусь повзти, комусь прозріти
природу волі, комусь покласти
камінь на розі, на якому зведуть
мости до силуетів мрій на обрії,
коли торкнуться пальцями одне одного
еони на мить...

    Обкладинка: я + MJ

  • Пам’яті Олександра Мацієвського

    Пам’яті Олександра Мацієвського

    Цей вірш не приурочено до Дня Захисника і Захисниці. Не люблю і не практикую “вірші до свят”, навіть коли саме свята надихають (стається і таке). Проте цей конкретний вірш написано з роздумів про людину, яка загинула, захищаючи свою землю і те, в що вірила, про те, як нестерпно багато стискається пекучою точкою в нестерпно малому відрізку часу. Це не до дат, а до того, що поза датами.

    Безодня в зіницях
людини на вістрі патрона,
готового підкоритися
злобі потвори, – безодня
у погляді того, кому
уклонилися гори поважно,
провели церемонію
коронування в герої,
гуркіт смерті вірвався
у браму, і довго стелилася
хмара храмом, кавалькада ворожої
хоті, розчепірила гострі кігті
до осяйного його́ трону,
доторкнулася, та закрилася
мить, мов долоні, на очах його́
молитовно, і стріла крізь
вологий та сірий саван
розчинилася у блакиті...
  • 2.9.’23

    2.9.’23

    Гострить сонячний кут,
    стрічки темні тне, між деревами
    гусне смолиста повсть, загортає
    душу, сиротою несе, жебонить 
    мати-й-мачуха колискову, в долоні
    з леза стікає мед, терпнуть ясна
    від нього і в тім'я б'є, розкидаєш
    обійми до цілого неба, поцілує, у
    вилиці холод наллє, розтечешся
    соком із кавуна, закарбуєш цукром
    чарівну мить, помахаєш з дякою
    літу вслід, шелестіння стрічок
    пророкує лід...

    Обкладинка: я + Midjourney

  • Legacy

    Legacy

    Прокинувся серед ночі –
второпав, що щастя
в палітрі завжди має
чорний колір, щемкий
відтінок уздовж рожевої
шкіри скоринки садна,
що поволі загоюється,
автограф самсари, чий
принцип "сама" підіймає
над хмари у кедах картатих,
не значить, що мрія важка,
відповідний двигун значить
спроектувати, його рівний гул
сповиватиме мантри в шумах
турбулентності з рота у чорній
помаді, з ознакою птах
розтинає крилом жах
життєвої правди, і крапає
кава у філіжанку й зігріває
дух ароматом...
  • День прапора

    День прапора

    Прапор вічно далекий
такий майорить аж на лінії
обрію маревом двокольоровим,
міраж, мотивація вічно йти
чи повзти, чи лежати у напрямку,
озивається волею, долею, болем,
зі смаком надії ілюзіями, приводом
стати героєм, приводом для роботи,
приводом озиратися, коли викине
вітром за борт у сиротливе тепле море,
де не так багато залишається свого,
шлях до стягу - коловорот посівних,
коловорот городів і трикутних на них
людей, гарних і не надто, добрих і не дуже,
дужих духом і таких собі, звичайних,
розлетяться всі, рано чи пізно, тіла
пелюстками та попелом, а пагони
залишаться, пагони - поручні душам
триматися, щоб не покинути вирій,
де б не тріпало їх течіями атмосферними,
прапори майорять серед оплесків
інших полотен з інших ландшафтів,
під Сонцем одним...

    Обкладинка: я + Midjourney

  • […]

    […]

    На кожному нашому мертвому
заповіт: "Ми жили, а ви - ні!"
Недовго, можливо, а все ж:
"Ми жили, а ви - ні!" І скільки
б тонн горя не волокли, хто
залишився дихати, послання
незмінне: "Ми жили, а ви - ні!"
Скількома б ракетами не тамували
безсилу неситість криваві роти,
та не заллють пекучу свідомість,
що ми живі, а вони - не-живі...

    Обкладинка: Midjourney і я

  • Зґарда

    Зґарда

    Зґарди дряпають
голу шкіру,
немов кошеня оксамит,
проступає вишивка
з льону на тіло,
і шипотом хвої
у тілі шумить,
з бережечка надійного
гуляти навшпиньки
між нечистої сили
вабить сопілка
в вечірню блакить,
розтинає пізнання
одіж відьми,
і по той бік відомого
бачить світ...

    Почитати про зґарди

  • […]

    […]

    Отці не повинні були б іти...
...так, я знаю, є ті, хто воїн,
але досі на плечі тягарі клав мир,
і безліч із чоловіків ставали будівничими,
вчиняючи опір, безнадійні танцівники
в колі остова вавилонської вежі, недобудованої...
...війна увірвалася у ранковий спокій,
здійняла на ноги й примусила бути героями,
або тими, хто тримає їх, у тіні, або тими,
хто тримає тих, хто тримає їх, невидимими,
або тими, хто зломлений, і віднесений
вітрами жорстокими на узбіччя...
...отці не повинні були б іти...
Отцям треба було би лишатися вдома,
отців потребують доньки й сини,
дружини потребують чоловіків,
так, я знаю, є ті, хто воїн,
кшатрії підписали договір
із долею - танцювати з мечами,
відчувати мир на гострому кордоні
існування, граючись із вітрами жорстокими,
не цураючись бути героями, не зважаючи на ціну
громадського спокою і паразитичної полови,
вони знають, вони завжди знали -
війна повертається, війна не зникає надовго,
жага, що спить, прокинеться обов'язково,
монстри проїдять прохід у всесвіт
крізь персони тиранів, мацаки й зуби
впустить у вікна нашого кола недобудованого,
примушуючи будівничих кидати матеріал будівельний
у ракшасів морди...
...отці не повинні були б іти,
отці закручуються в хороводі пилу й брил...
...на узбіччі, я сподіваюся, якнайбільше з них повернуться
додому зі щитом, і на світанку підуть на роботу,
й повернуться з роботи ввечері - гратися
з сином і донькою, кохатися пекуче з дружиною,
позирати з вікна на Вавилон, що поволі
здіймається вгору, що поволі стає
космічний ліфт - із безодні в безодню,
на землі, убезпеченій від війни,
перетвореної на попіл...
  • Тінітус

    Тінітус

    Мовчання ввібрало
    смак усіх осілих дихань
    із текстури каміння, звір,
    що наповнює собою
    геометрію стін споруди
    після смерті її, дзвенить
    мовою змін у тональності
    тінітуса, послухай-послухай,
    так звучать хвилі майбутньої
    вічності на кінчику вібриса,
    що лоскоче вушну мушлю,
    коли пантера пірнає
    крізь тебе у відкинуту тінь,
    потойбіч непорушності...
  • Гроза

    Гроза

    Грім засвідчує злам простору,
    конусом час ятрить пергамент,
    забиває твою ДНК у камінь,
    кам'яні могили – німі скрижалі –
    тепер оживають, кричать, кричать...
    вишивають на тілі пострілом, пострілом,
    очі твої роблять смертоносними,
    я так сподіваюся, так сподіваюся,
    що громовиць у твоїх руках на всіх
    вистачить – нас і їх, проти й за,
    і хоч би лабіринт натякає на те,
    що виходу звідси нема і не буде,
    надія сама сумна все-таки нудить,
    і над безсиллям триває твій біг,
    у стінах знаходиться лаз, поза
    межами віри, на звичці одній і на
    гормонах наднирковиць, на жіночій
    логіці, на інтуїції, на чарах чи ще на
    якій нісенітниці, (one shot – one kill,
    no luck, just skill...) тягне вперед
    войовниця потяг, повний баласту,
    повний любові, повний тендітного
    м'яса з кров'ю, якій хочеться
    циркулювати, а не проливатися,
    повний прагнення цілуватися,
    а не вмирати, бур'янів повний,
    яким зростати б, а не валятися
    й сохнути осторонь траків потворних,
    на зболених твоїх долонях, на
    хвацьки всміхнених устах твоїх
    зашифровано те, заради чого
    в серці те, заради чого все оце...
  • Друзі Гравітації

    Друзі Гравітації

    Кожен, хто дружить
    із гравітацією,
    робить це по-своєму,
    сангвінік сміється,
    вгору гне брови стоїк,
    відкриває тренажерку
    Сізіф, літає романтик
    (поки вирує Європою сифіліс),
    з гравітацією дружить мармур,
    з гравітацією дружить біцепс,
    з гравітацією дружить математика,
    ховаючи виміри в складках мантії
    Піфагора, Архімед, маючи точку
    опори з гірчичне зернятко - звертає
    гори, друзі гравітації святі
    утворюють акреційне коло,
    міофібрилами вздовж ліній тяжіння
    грають космічні акорди,
    білкові грона над безоднею,
    станової тяги мелодію
    зірки, що сходить
    радіацією Хокінга...
  • Реґресія

    Реґресія

    Я був стовпом –
    облущився, тростиною
    був – надломився, був
    травою – похилився,
    пелюстки тікали ген
    за вітром, став зернина –
    висох, став клітина –
    наді мною перспектива
    – безкінечний купол
    синій на руках великих
    сильних, так хотів
    допомогти їм, так тягну
    маленькі вії, як не зможу –
    стану вірус, парочкою
    протеїнів, на собі нестиму
    гнозис складовими краєвиду,
    напрямком, авжеж, у вирій...