Позначка: вірші

  • Траверсія

    Траверсія

    Я хочу навчитися
    кричати про своє
    життя, знати б –
    кому, бо за урвищем
    краю душі ані бога,
    ні публіки, море саме,
    лише море, а морю
    що моя амор, що моя
    морі – все єдино, шум
    одвічний, атомна стихія,
    по собі сама воднем
    космічним віє, та
    мимохіть надіюся, хоч би
    дотично, існує переправа,
    і Харон мій лемент сприйме,
    плече долонею шорсткою
    стисне ніжно:
    "Ну, дитино, ну, я знаю,
    знаю, вірю, але послухай,
    вічність дбає про нас всіх
    у безкінечному зусиллі,
    тож, як не на Землі, так на
    Кеплері 438b колись
    чудова буде мить...
    а може, й дві..." і ми
    спимо вже у човні, надхненні
    та поранені, шляхом до 
    наднової зірки й чорної діри,
    певні у сні, з якого новий світ
    постане – встигли
    головне – тому і тим, кого і що
    любили, цей факт засвідчити,
    а отже спалах наш осяє шлях
    новій весні, зігріє пагони нові
    в сузір'ї мрії... а отже недарма
    кричав... і недарма боліло...

    Обкладинка: NASA

  • Жовтень навиліт…

    Жовтень навиліт…

    Рідина з віч,
    з неба впав нерв,
    і повстав ґрунт,
    як мені тепер
    із усім цим бути?..
    Споконвіку сміх,
    споконвіку січ,
    споконвік шубовсь
    ув осіннє листя,
    і не встати більш,
    з усмішкою й ні,
    обруч й самотуж,
    ти тепер найближч
    до хмарин, що на них
    забував позирнути,
    ех! чує тільки ліс вже,
    повзе знизу лагідно
    вгору сутінь, наче
    равлик схилом старої
    Фуджі, значить мій горбок
    теж гора є трохи…
  • Вокзал

    Вокзал

    Вокзал – розчахнуте вікно,
    з нього протяг тягне з фронтів,
    тривожить тили, підхоплює
    декого листям й уносить у
    горнило обрію, щоб зробити
    щось надзвичайно міцне з них,
    але так часто повертає холодним
    терпким чаєм, що застигає в
    соляну скрижаль і тоне у
    шумовинні вздовж берегів я
    того, хто вертається із
    засмагою пекла на щоках,
    продублених мареннями степів,
    хто проковтнув отруту полинову
    і пережив лихоманку свинця...
    ...вокзал – розчахнуте питання
    небуття й буття, гримить історіями,
    мерехтить пікселями на ескалаторах, її
    і так важливо, що в натруджених
    руках знов кавалки гіркавого тепла
    зігрівають серцебиття у затяжних
    дощах, й непевно та сором'язливо
    парость розгортається на згарищах,
    поміж сомнамбул у рутинних снах...

    Обкладинка: Unsplash

  • […]

    […]

    Рівно з землею,
    за межами болю,
    я так сподіваюся –
    буде спокійний
    сон, як єство твоє
    проростає в корінні,
    щоб із хмарами
    розмовляти знову
    згодом, і як би не сіяли
    поле злом,
    а зійде рядно
    кольорове згодом
    знову...

    ...і навіть коли
    вже забудуть
    про все і про нас,
    снами будемо
    в хвилях зіркового
    наміру, й кожний
    кришталик солі,
    що колись упав з ока,
    і кожна любов на весняних
    гілках буде нами
    знову... згодом...
  • Чорний хліб ІІ

    Чорний хліб ІІ

    Тисяча "ні"
    закарбована
    на стіні,
    зажурено
    дивляться на
    захід соляні
    стовпи,
    їхнє сонце
    назавжди сідає,
    і я відчуваю,
    як вітри зими
    мене щосили теж
    розвертають туди,
    ледь пручаюся,
    шкребу на камінні
    благословення,
    без віри, без надії,
    на жаринці любові
    та декількох
    лікарських засобах,
    всім, хто може,
    просочуйтесь
    у щілини, утворюйте
    тріщини,
    вбирайте кульбабами
    зоряну благодать
    потойбіч,
    ваш кожен рух –
    корпускула дива,
    в долонях плекайте пух,
    проходьте сміливо
    крізь мур у
    шумовиння квіту,
    де ховаються
    співи в очікуванні
    губ…
    …минуле згорає,
    лишаючи сіль
    вам на хліб
    у добру путь…

    Photo by Nicholas Barbaros on Unsplash

  • […]

    […]

    Хто в пікселі –
кидає виклик
великій несправедливості
випадку, розв'язаного
виєм протягу крізь неситі
ворота мороку,
скільки зможе тут воля
втримати шал залізного герцю
степом, в ДНК тріпотять
молитви й постають з ними
поряд мертві, кількасот років
плетива віршів, кількасот років
креса намірів, у змаганні сліпім
спіралей, у терті плит літосферних,
я тихенько в душі благаю, щоби
між усіх мультивсесвітів
той знайшовся, де всі
вертають, всі вертають домів
живими…
…тільки злого покута
тягнеться уздовж пагорбів
дикими квітами…

    Photo by Belinda Fewings on Unsplash

  • […]

    […]

    Спорожніло,
    довго тліло
    ще до того,
    як пробило
    оборону й
    підпалило
    видноколо,
    око викололо,
    розмололо,
    тільки скелі
    вийшли з
    жорен, скелі,
    вибрьохані
    фаршем із
    планктону, хто
    не встиг
    зростити хорду,
    розгубився
    на узбіччі
    металевого
    потоку, повз
    у темряві
    навпомац,
    в обгорілім
    полі "потім",
    полі аж
    до горизонту,
    полі розміром
    у долю,
    з неба гупає
    питання
    щодо того,
    що є домом,
    під оглушливим
    зізнанням
    свої справжньої
    природи,
    хоч би стало
    між уламків
    тління в грудях,
    щоб зігріти
    пуп'янки
    малого завтра,
    під важкими
    рюкзаками
    в небо строєм
    йдуть герої,
    їм услід
    понад утому
    наші руки
    мерехтять, і
    кожен трохи
    на долонях
    згодом донесе
    багато,
    скелі в небі
    ставлять купол,
    відсувають
    мить останню,
    ми – розбурханий
    мурашник,
    ледь живі,
    жарини тягнем...
    ...ціль не видно,
    тільки напрям...

    Обкладинка: Unsplash

  • Живі

    Живі

    Полеглі лягають
    у трюм черепів,
    важким тихоходом
    вертають додому лінкори
    живі, мовчання поряд
    між ряд(к)ів маршує,
    шепоче на пікселі пил
    історії, яких до кінця
    не збагнути, між сотень
    жил, омертвілих з напруги,
    тонкі одинокі нитки
    тягнуть руки на кросна
    обіймів з утомлених тіл,
    секунди сплетуться
    в години, години в дні,
    як рубцові тканини
    сплітаються на безоднею –
    мости над загибеллю,
    над неможливим – усім,
    зі щитом й на щиті, шлях
    у завтра крізь ніч
    квітам польовим
    на руках у того, хто дихає...

    Обкладинка: Unsplash

  • Доньки

    Доньки

    Доньки-метелики
    плескають крильцями,
    вчаться між квітами
    танцювати, здіймаючи
    сонячний пил, замурзуючись
    у нектарі, дзвенить їхній
    сміх під зеленим склепінням
    священним хоралом, малесенькі
    стріли злітають у довгі-предовгі
    параболи, обличчям до шторму,
    без страху, озброєні всією
    можливою правдою, на яку вже
    були ми спроможні, махаємо
    їм услід руками й махаємо віями
    мокрими…
  • Те, що звуть “молитва”

    Те, що звуть “молитва”

    Скільки треба енергії,
    аби наважитися на звук,
    на крик, скільки треба -
    для слова?.. Кожна подія
    губиться у глибині шахти
    чорної, і там - горить,
    підкошуючи ноги, одягаючи
    мішок на голову, в цій
    пітьмі щезає горизонт,
    і ти стаєш точка в утробі
    болю, одне прохання лунає
    тоді в молитовному білому шумі -
    витримати… витримати…
    витримати…
  • Рестарт

    Рестарт

    На шиї край,
    і жодної бравади,
    лиш сум лишає
    мокрі плями
    на узбіччі, поки
    суне караваном
    час, і шанс малий
    устигнути достиглий
    плід відчути в грудях
    тане з кожним днем,
    замало слів, замало
    віршів, мало заклинань
    і закликання падають
    у тишу, знань нема про
    потойбіччя, припущення,
    що просто клацне вимикач,
    і ніц не буде турбувати,
    милосердя кожній тварі
    дарунок від здебільшого
    байдужого життя, та як
    лежиш, і бачиш, як
    летять птахи під сині
    хмари в розпашілих
    променях, то хочеться так,
    щоб можливо бу́ло потім –
    перезавантажитися…

    Photo by Rohit Choudhari on Unsplash

  • Чорний хліб

    Чорний хліб

    Любити Батьківщину
    не вийде по-своєму,
    чітко доволі умови нам
    ставить історія, доля
    обвугленим хлібом
    чорніє на рушнику, я
    не смію торкнутися, бо
    насправді не знаю, чи
    витягну цю вагу, але,
    на жаль, не цікавить
    усе, що маю й пропоную,
    девальвація біографії
    відбувається за секунду,
    металевими привітаннями
    снарядів чужому ґрунту,
    все стає чорно-білим,
    розфокусовано каламутним,
    між "бігти" і між "горіти"
    не лишається місця "бути",
    дні минають у титрах загиблих,
    у безумовній вірі в перемогу,
    дні минають в сумнім борінні
    підійматися до роботи,
    я заплющую очі й крокую
    перелякано в темряву,
    хліб твій черствий і димний
    скрипом в роті підказує напрямну…

    Photo by Thomas Griesbeck on Unsplash

  • Конторціонізм

    Конторціонізм

    Губ дуга благословенна...
    ...та що далі - довша тінь -
    тяжіє тягарем до вишкіру
    і плачу, похитнувся - опинився
    за дверима, в пустоті сліпого
    все одно, майже упав, а руки
    викинув, аби штурхнути брилу долі
    з тими разом, хто на шкірі лиш
    слабке тепло, хто лиш надія
    на уламках мрії, в світлі цього
    можна животіти, тягни-штовхай,
    аж поки не зрівняють м'язи горизонт,
    а далі, хтозна, може й буде на обличчі
    райдуга, коли навчиться танцювати
    дощ із сонцем лінді-хоп...

    Обкладинка: Unsplash

  • …

    …

    Кривизна гілок,
що простір тнуть
наосліп – сум
пісень твоїх,
намальований
костуром поступ
до розквіту,
де суперсиметрія
розгортає рівняння
любові на кроснах,
і з нього крапає
нектар...
  • Розлам

    Розлам

    Розлам
в основі храму
диктує естетику
кричучої нави
з бетонних блоків,
колаж недбалий,
війна – літургія,
кісток ламання
ритуальне, в пошуку
правильного зрощення
частин існування
у тілі щастя – на вівтарі,
філософування молотом,
дзвін важкий підтримує
тривогу, любов – батіг,
любов – єпитим'я,
любов – з окопів під кулі,
любов – укриття, любов –
трамплін аж до бога,
а потім – пам'ять про світло,
як пам'ять у тиші про ноту,
ятрить склепіння храму
кривого, мов стовбур
дерева на скелі,
якому відкривається
холодна висота
нестерпною наготою...

    Photo by thom masat on Unsplash

  • Палеонтологія

    Палеонтологія

    Тіло плівкою повзло
доісторичними ландшафтами,
мільйон разів загинуло,
будуючи тендітну здатність
бути, шкірилось у спробах
усміхатись, тримаючи себе
докупи, тіло з вихору тисячоліть
несеться зграями і табунами,
монтуючи все кращі органи,
аби міцніш реальність обіймати,
іскрами до неба спраглі "я"
звиваються й зникають з виду,
але я безсило сподіваюся,
бодай у снах, та все-таки тривають...
...лунає кавалькада, марить шлях
туманами ще ненаписаного завтра,
довіряй чуттям, веди буремну воду
попри – далі... буде товша плівка хай...

    Photo by Alexander Schimmeck on Unsplash

  • Біфуркація

    Біфуркація

    Платівку заїло,
    знімаю голку,
    сиджу у тиші.

    Так жаль музики,
    але їй потрібно
    колись закінчитися.

    Уявлення про перманентність
    обернулося заїданням
    духовного механізму.

    Я просто стою
    перед розчахнутими дверима
    і ніяк не можу увійти до них...

    Обкладинка: Unsplash

  • Фантазія

    Фантазія

    І.
Пригрібаю до серця дні,
лискучі перли всього, що
відбулося, якщо якесь
призначення і є мені, то
це збирати цей коральовий
архів чарівних пустощів
орнаментами спогадів
уздовж плівки нервової,
аби з дискети мого тіла
усе згодом перенесли
на SSD Землі,

ІІ.
я бога б
вигадав лишень для того,
щоб комусь було те все
дивитися, й ще Він
був би монтажером,
щоб у фільма стався
хепі енд, бодай не з першої
же спроби, бодай із тисячі
повторів, але все-таки…
…бо кожен спалах щирої
любові вартий як не
перемотки пам'яті до
миті, коли все пішло не так,
то воскресіння та god mode'у
кожній героїні та герою кожному,
щоб завершився шлях,
і безліч спогадів чудових
кружляли б нескінченно
довго в чорну зіницю Її ока,
танцюючи на
акреційних променях…

    Обкладинка: NASA

  • 17.04.2020

    17.04.2020

    Ти повна барвистого світла,
    я хотів би, аби не втратила ані сльози,
    окрім щасливої, оточити тебе суцільною
    силою, подарувати любові крила,
    розмахом, як у "Мрії", яку неможливо
    спалити, бо вона розлітається з вітром
    насінням, і знову квітне, ти – диво
    із самої глибини нашої взаємодії,
    де, попри всі буденні тягарі, ми є більше,
    відлите у смертні глеки, аби залишити
    в щоденнику бога вірші, аби залишити
    сади на Землі, якими ти будеш бігати
    і сміятися безліч весен у безмежному
    майбутті…
  • Місто

    Місто

    Пливуть над містом
оповіді стін, звучать
дими, течуть шляхами
спогади, сльози скрипки
вздовж струни – смичками
голоси історії провадять –
контури домівок з небуття
витягують у сни за руки
під час рятувальної операції
пам'яті – в ім'я виживання
розсипаних я…

    Обкладинка: з воєнних знімків міста Маріуполь, звідки я родом

  • Supernova

    Supernova

    З грудей до виднокраю
    тягне нитку, в серці вузол
    точить краплі туги – пуповина
    між минулим і майбутнім, густина
    повітря набрякає сонцем,
    час плутається в променях, і з нот
    народжується спогад, зірка
    з присмаком полиновим,
    у шумовинні днів
    моя власна мить
    супернова…

    Обкладинка: NASA

  • Небо

    Небо

    Весна прощань… Весна вітань…
    Танок геометричних форм
    занурюється в синь квітневу,
    луна широка котиться від ноти,
    до болю важко проростати
    крізь бетон, але зусиль вартує
    небо, яке торкається долонь…
  • Відлига

    Відлига

    Душа виповзає
    з-під снігу
    суцільно вразлива,
    вся шкіра нарощена
    залишилась у пазурях
    почвар жахливих,
    та кожна нова доба
    попереду несе для неї
    гарячого металу філіжанку,
    мабуть, бажають, аби стала
    залізна пташка,
    бо в цій атмосфері
    неможна літати інакше,
    та дуже треба, аби – літала…
  • Епіграма

    Епіграма

    Ярість
    ламаним танком
    двутаврів тисне
    в грудях протитанковим
    їжаком, якби ж то так
    заорати, щоб кожна
    деталь сказаного
    проорала борону –
    у ворожій отруйній масі
    бризками свинцевого шторму,
    червоним причастям правди,
    що дарує
    спокуту злу...

    Photo by Valentin Salja on Unsplash

  • Оріон

    Оріон

    Гей, той, хто біжить
    біля обрію, зупинися
    на мить, озирнися на
    мене, ця тривала гонитва
    розгубила свій сенс,
    та зоря, що відбита
    в зіницях твоїх, не настане
    для мене ніколи, цей образ,
    намальований під повіками -
    морква для віслючка, то годі вже!
    годі! Хлопче, злазь із плеча,
    далі мушу навпомацки
    калібрувати оптику,
    в пошуках променю
    сузір'я всередині...

    Photo by Bryan Goff on Unsplash