Зависли у паралелях,
з руками у злуці на плечах,
три промені одного склепіння,
опірмат взаємного нуля.
Обкладинка: я + MJ
![[…]](https://www.amorfati.in.ua/wp-content/uploads/2025/01/xsimko_apple_trees_forming_a_large_equal_cross_high_angle_twi_4b6e8f65-ca1e-4c17-9385-26ca9837b338_3.png)
Зависли у паралелях,
з руками у злуці на плечах,
три промені одного склепіння,
опірмат взаємного нуля.
Обкладинка: я + MJ

У цьому цеху давно нікого не було,
лишайник загарбує мертвий бетон,
дерева споглядають крізь іржаві шиби
вітражних вікон, в техносферу вповзає
жива речовина й залишається жити
на залізних тросах і валах, на ребрах
двигунів, в артеріях кабелів, у тунелях
вентиляційних коробів, немов учорашній
робот стає сьогоднішнім кіборгом, і завтра,
наповнений барвистим воскресінням,
стане зовсім чимось досі незвіданим,
і всі ці машини отримають призначення нове?..
Обкладинка: я + MJ

Жодне не стоятиме віками,
але від того не зникає прагнення
складання дрібок у мозаїки,
нашарування ознак існування,
діалоги рук і всього, що поза,
малий упертий вавилонянин
хоче, щоб війна танцювала –
в реакторі, мирний атом
опанованого зла, проектування
ігрової зали ітераціями навмання
триває, суцільні помилки і руйнування,
але все-таки щось вимальовується,
бо тенденція зберігається так само,
як і каміння, віками, десь на рівні ДНК.
Обкладинка: я + MJ

Виникла думка, що сучасна війна – це “пенсія диктатора”. Тобі під сраку років, член в’ялий, захоплень у житті нема, падати під наступників не хочеться (чи ж марно ціле життя дерся на цю “висоту”?) Який вихід? – Правильно: почати війну! Створити загрози, підірвати стабільні домовленості, щоб система законсервувалася і не могла швидко змінюватися. Оскільки війна планується довго, то можна припустити, що для путіна це був “золотий парашут” аж від моменту приходу до влади.
Так, можна було б “зварити” Україну повільно, помішуючи створене гауляйтерами болото. Так, можна було б нагромаджувати пухлину “тайожного союзу”, але все це було занадто спокійно та створювало простір для маневрів конкурентів. У такій теплиці важко нагадати, “хто тут папка”, можна й загриміти в немилість, сконати десь у санаторії на голодному пайку.
Війна привабливіше, війна звужує кількість опцій, зменшує кількість відтінків сірого. Війна підрізає змогу домовлятися з іншими країнами та корпораціями, підриває обіг ресурсів. Ієрархія цементується, бо диктатор створює середовище, де найкраще маневрує саме він. Конкурентам залишається рухатися в його тіні.
За час холодної війни світ навчився ізолювати бойові дії в локальних “театрах”. Вихід на “українську сцену”, звісно, збентежив усіх, але головні зусилля Заходу були спрямовані саме на ізолювання конфлікту. Сцена велика, але яка різниця, якщо бої відбуватимуться тільки там?
Таким чином диктатор досягає своєї мети на внутрішньому фронті, а Захід консервує комерційно вигідний старий порядок. Бо справжньої, “повномасштабної” Третьої світової не хочуть. Чи зможе Україна поставити питання руба й вийти за межі цієї програми, добитися врахування своїх інтересів у створеній м’ясорубці? Біс його знає…
Без вагомих політичних змін перспектива вимальовується не надто весела…

У сірому зим'ї вирує сіре,
шматує машини:
– На біса ви тут опинилися? – Мрії
заводять далеко,
але не завжди куди треба.
Носилися, доки
не стало нестерпно....
– ...то ви зупинилися
в смертному заціпенінні? – Ні,
просто дуже повільно
перебираємо гусінями
молитви́ перебитого ґрунту,
ще хочеться вірити, що є майбутнє...
...що якось буде... якось буде
Обкладинка: я + MJ

Добро не база,
добро в перспективі,
зло те, що наразі,
опора єдина,
треба вчитися керувати
ним, розподіляти його
краплинами в розчині
теперішнього, інакше
воно накриє нас, і
добро залишиться недосяжним,
як обрій чи небо, простягнути
до них руки – значить їх забруднити...
Обкладинка: я + MJ

Мозок назовні –
не надто практичне
рішення для виживання,
та вперто еволюція
витягує нерви з-під шкіри,
робить чутливими,
з біса чутливими,
світобачення всесвіт
малює пеклом, важко
стає все це витримати,
будувати добро над злом,
шрамувати себе, аби завершити
вавилонський проект на хибкому
ґрунті ентропії, закладати фундаментом
череп до черепа, щоб колись
було затишно й тепло
речовині живій на планеті
поруч з такими кривими
подобами богів, як ми...
Обкладинка: я + MJ
![[…]](https://www.amorfati.in.ua/wp-content/uploads/2024/12/xsimko_fish_thinking_in_the_dark_whirpool_-chaos_40_-ar_169_dae58ad7-a87f-4105-a20f-41ac27d07958_3.png)
Ухають хвилі,
з берегом грають,
точать каміння
пінними язиками,
іноді в товщі
трапляється риба,
про що вона мріє
в своїй гідросфері?
Обкладинка: я + MJ
![[…]](https://www.amorfati.in.ua/wp-content/uploads/2024/12/xsimko_httpss.mj_.runPNCAZ03utzU_an_old_man_sitting_in_the_arm_24d499f5-717f-477c-baaf-a073f31cb119_0.png)
В кімнаті з розбитим вікном,
у будинку, де ніколи не буде світла,
у кріслі з розірваним полотном,
коли від підлоги повзуть вгору тіні,
прошу тебе, вийди – за мотузком
останнього червоного проміння,
туди, де будеш вільним між
свобідних хромосом...
Обкладинка: я + MJ

Ані пам'ятки... хіба
що труби димові,
пощерблені вітрами
та снарядами, ще досі
тягнуть шиї у блакить,
мовчать, утомлені
нестерпною присудою
доби, і дивляться на
танець ЛЕП граційних
поза вигини величних
спин тутешньої землі,
яка пірнає в море, ми
були тут, але вже нема
нас тут, і символи не
витримали перевірки
часом, між страхАми і
бажаннями котає ртуть
душі, бо вже давно не
має напряму, і на руках
важніє зліпок дереліктів,
мозаїка цеглин для
будівництва свОго з
простору, де досі не
вдавалося своє, де
все розібрано чи вкрадене
задовго до, тому тобі –
завод, який завжди
з тобою, тобі зерно
в чорноземі за межами
свідомого, в цистерні голови,
в цехах і потаємних коридорах
тепло в тілах машин, з яких
здіймається постава твого бога,
й ви разом блукаєте, зчудовані,
між формами рухомими
у горлі дзвону пустоти...
Обкладинка: я + MJ