Вариться в домнах згущенка, додається какао в конвертерах, солодкі сляби слябовози транспортують на стани, і в довгих бетонних залах на рольгангах тягнуться плитки ароматними килимами, згортаються в масивні циліндри, перекладені фольгою, лягають на платформи залізничні й рушають за обрій, прості й смачні вуглеводневі листи доступною мовою, акомпанемент до кавачаю ранкового, коли мелодія вповільнює метаболізм на декілька хивилин...
І. 350 тисяч ракетних систем протиповітряного захисту формують широкий пояс захисту стратегічного, мільйони високоточних ракет "поверхня-повітря" постачаються залізничними транспортерами на позиції, через кожний кілометр установлено вежі із лазерними гарматами, підключеними до десятків гектарів сонячних модулів, які заряджають акумулятори на мільйони ампер-годин, ультраточне наведення, ультрашвидкий рух projectile – повітряний скальпель усуває пухлини в небі, випущені мутованими тканинами, які покрили понад 11% суходолу і потребують примусової психіатричної шпиталізації, тому...
ІІ. ...поза поясом ППО знаходиться пояс стратегічного стримування, мільйони балістичних ракет, які вибухають у кілометрі над землею, заряджені касетами з летючим агентом на основі галоперидолу та інших протипсихотичних препаратів, такий спосіб ведення війни отримав окрему назву: "балістична медицина", наразі якраз формують загони медичної офензиви, набирають лікарів та фармацевтів, озброюють їх 25-міліметровими гранатометами, гранатами зі снодійним газом, гамівними сорочками та шприцами з серотоніном, під смугами ракет несуться хамві білого кольору, підкорюють території снів, займають території несвідомого, ведуть полонених у лабіринт дзеркал і змушують шукати собі долі, зазираючи у власні очі, відкриваючи паскудні всі свої діла, усвідомлюючи... усвідомлюючи... перемога остаточна приходить тоді, коли зв'язаному ворогові роблять ін'єкцію в голову...
Їздили панельки містом по залізничних коліях, коли проклали полотно? Коли поставили будинки на платформи? Хто? Згадати важко, знаю точно тільки, що відбулося колись давно, коли недолюдкам кортіло воювати, те зробили, щоб могли будинки ухилятись від залізних опадів, відходити із траєкторій руйнівних у танці житлового айкідо, гнучке планування районів, під'єднання до водо- й тепломережі гнучкими поліетиленовими трубами, а також із запасом кабелю для маневру, потужні й незламні платформи для рухомої нерухомості, і вишивка сталевими нитками уздовж майданчиків дитячих... з тих пір минуло часу чимало, та залишається традиція – раз на рік будинками вальсувати, ковзати з приємним низьким гудінням по плетиву металевому, пам'ятати, як це кружляння утілювало саму змогу продовжити дихати, коли комусь так хотілося, аби припинили дихати...
І. Не міг пручатися свинцевим хвилям, билися в скелі із металевим ба́манням, падали на тіло усією вагою присутності, і почувався такою нікчемною цяткою проти всієї цієї солі, тож і почав абсорбувати сіль, ковтками короткими та обережними, змінював метаболізм, пророщував кристали зі шкіри, зростався з піском і камінням, зануривши поглибше пальці підломлених ніг – слабких, скрутивши пальці рук – слабких, винаходячи силу – з відсутності сил, винаходячи собі місце в гомоні стихії, й стихія запустила механізм, якому став соляною цеглиною, однією з, але тим не менш, бо там, де гудить монотонно рутина натягнутих тросів, дотикаються реальності стріли зі стволів зіниць, у місці тому, ну́дному і некрасивому, цятка тіла збирає краплини сировини, щоб завтра на ній проросло насіння дива у напрямку висоти...
ІІ. В лабіринті відсутності зору організм відростив собі зір і побачив дзеркало чорне, у дзеркалі клубочився він, в себе врізався організм, сам у себе влетів організм, і виявив, що він – не один, в плутанині його клітин маршують кінезини, транспортують серотонін галереями фабрики дивної з генерування див, оркестр у ямі невизначеності, інструментів нестройні ряди, добирають потрібний мотив, щоб світилася лампочка нагорі, і потреба ця аксіоматична до тріску зубів, у дзеркалі чорному клубочиться слово – зі знаком питання в кінці...
Той, хто відчув сліпуче благо літніх днів, себе інвестував землі, у тому числі й своє тіло, коли змінило форму свого існування в лабораторії могили чи поживним пилом у галереї коренів, зненацька вірю: робота триває попри хвилі біомаси руйнівні поверхнею, бо ми частина тектонічної сили еволюції живої речовини навіть тоді, коли свідома ітерація активності трансцендує на позасвідомий рівень, інвестиції продовжують працювати, генеруючи додаткову цінність в артеріях планети...
Скільки янголів танцює в одній краплині дофаміну? Вдивляюся, і бачу в ній барви вбрання Нашої Пані Марії, втілення поганської Весни, сплітаються символи в гримуар химерного просвітління, зарядженого жменею коштовного каміння, зліпленого з осаду секунд найважливіших, наче хвіртка в потаємний сад, де зав'язались вишні вже, і плетиво диких троянд змішалося із виноградом, тиша провінційна поруч з іржавими гігантами й зеленими такими хвилями, списи над фонтаном й дзвін яскравий вздовж ходи від площі до майдану, наш фундамент – невмілий, проте амбітний, на ньому світлова інсталяція хати, хочу вірити (без підстави вірити), що все-таки колись підвищимо число густини того сну до матерії доторканної...
Таке бачив дивне: як на роздоріжжі сімнадцяти тисяч доріг силач перекачаний плакав дитинно, бо вся його маса корисна дозволила вижати найстрашнішу вагу, стало легко настільки товстому хребту і натрудженим в'язам, що можна пурхати кумедним джмелем по квітках у саду...
Наставити вуликів багато-багато, насадити дерева, сади колосальні, і нічого не брати, хіба що плоди, що спадають самі в покривала, пов'язані коло стовбура, ніби краватки, хіба що краплини медові роси, що проступить в щілинки між дошок твердині гудіння, потоне біль у жирному благоговінні перед машиною роду досконалою в турботі тварини, яка навчилася бути більше, ніж.
Тобі потрібна сила, щоб розбити брилу, але й аби здійняти брилу теж потрібна, час твого життя присвячений адаптації до гравітації, постійно змінної, адже мігрують маси, зсуваються точки докладання зусилля, твої м'язи скорочуються, вібрація поширюється від опори до опорно- рухового механізму, на практиці вивчаєш теорію опору матеріалів, крізь руки і ноги тривають вектори, міг би розкидати, спопелити, але за століття зросла цікавість завершити прадавній проект однієї вежі, поставити себе у центр армілярної сфери і збалансувати кільця, пустити промінь крізь верхів'я, і відчути – ось воно, ось воно...
Рейки й дзвони, пилок іржавий, в суцвітті балок у голові нави бог із металу старий дрімає... ...колос вісімдесяти- метровий, похила постава колишньої слави, проводжає сезони, природа ковтає його поволі, міліметрами пилу, візерунками солі, паростю молодою на бетоні, в компанії моху та плісняви, в червоних обіймах кисню, скрипить і тріскається кістяк самотнього Левіафану, вколисаний прибоєм на березі епохи двохтисячних...